Казка
1
У полі, серед трав пахучих,
Жив-поживав цвіркун веселий.
Під листям будяків колючих
Була у коника оселя.
Він був славетним музикантом,
Любив на скрипочці пограти.
А також володів талантом -
Далеко й високо стрибати.
Прокинеться, бувало, рано,
І ну швиденько у мандрівку.
Стрибає помежи листками,
По стеблах, квітам по голівках.
2
Стрибаючи одної днини,
Цвіркун натрапив на струмочок.
А поряд гнулася стеблина, -
Це очеретяний місточок.
До себе коник мовив гордо:
-Струмок мені не перешкода!
Навіщо міст? Я ж майстер спорту!
Стрибнув – і, булькнувся у воду.
Кричить цвіркун: -На допомогу!
Волає, та ніхто не чує, -
Немає поблизу нікого…
Та хто ж комаху порятує!
3
Геть засмутився бідний коник,
Вже борсатись немає сили.
Аж бачить, - золотистий човник
Прямує по зелених хвилях.
На човника стрибун забрався,
До берега поплив швиденько:
-Без тебе я б не врятувався!
Спасибі, друже дорогенький!
Ось так-от вибрався з води
Зарозумілий, гордий коник.
А що було б якби туди
не поспішив хоробрий човник?
4
Ви скажете -Це що за казка?
І де такі дива бувають?
Що у струмку, посеред ряски
Із золота човни блукають?
І зовсім це не таємниця,
А човники таки існують:
Їх панна Осінь-чарівниця,
З листочків, власноруч, майструє.
Фарбує їх у позолоту,
Що має у великій скрині.
Це трішки клопітка робота,
Та не для осені-майстрині…
А вже як вітерець подує -
То золоті човни-листочки
Щоднини весело мандрують
І по ставках, і по струмочках…