Моє містечко, не всилі більш пізнати,
Росте бур'ян , заглушує квітки,
Не може днів зозуля рахувати,
Бо одуд тут вселився на роки!
Не чують, як ридає соловейко,
За піснею ,за мовою краси,
Як говорив колись Тарас Шевченко,
О Боже милий, край ти наш спаси!
Мов горобці цвірінькають без спину,
“На рускам всєпанятном язикє”
А мову рідну, ніжну, голубину.
Сховали десь ,так ніби щось терпке.
Де ваша гордість? Де ви? У росії?
У тій проклятій діявольській “странє”?
До сліз народу, що вмирав- глухії,
Вбивав й вбиває, а ви перечите- “та нє” !
Зігнувсь хребет! А вам то стала звичка!
Очі додолу легче так іти,
А що навкруг, для вас то все дрібничка
Бо “хата скраю” -осягнення мети!
А дія ваша -проклинання влади,
Чекаєте, щоб даром все дали!
Вас тягнуть ті совєтськії принади,
Той шмат до рота, “даром” ковбаси!
О ,люди добрі! Очі знесіть вгору!
Дивіться, скрізь відновлення, краса!
Творіть життя! Старе не для повтору!
Наша країна, земля і небеса!
