Я дощ. Коли приходжу, ти мені радієш …
Немов для поцілунку, підставляєш губи і лице.
Ти сонце. Іноді ти світиш, іноді ти грієш.
П'янієш від напою мого - в мене ж дощ, а не якесь винце …
І дуже рідко так буває,
що дощ і сонце граються в ту саму гру.
І зрозуміле виправдання в сонця:
тепло своє тримаю для дощу …
Він хоч вдає, що інше щось турбує.
Вдає, що іноді нічого вже не чує …
Але ж вона хотіла так дощу?
Кидає все. Каже: до неї я лечу!
Вона радіє, посміхається душею.
На сцені в неї найвідоміша з ролей.
У білих хмарах обіймається він з нею.
День наче найпрекрасніша з ночей …
Його вже місяць раптом як нема,
Вона образу свою в серці зберегла …
А потім вже не дощ, гроза.
Її ж нема. Пробач, бо вибачити так і не змогла …
І раптом розриває сіру зливу.
Дивись, що я тобі сьогодні принесла.
У відповідь всміхнувся дощ щасливо,
Гроза пройшла ...
І жодного вам невідомого ікса.
Одна любов і цілі небеса.
І як тому дощу? І ходиться, і спиться, і злітається.
І сонцю так. Їй ніколи. Дощ починається …
