Я думала, я полум’я вогняне,
Та я – метелик, зваблений вогнем,
Я загоряюсь білим папірцем,
І розлітаюсь попелом багряним.
Десь гомін вітру розростається без меж
І серце вириває, наче квітку.
Я помираю восени і повертаюсь влітку.
Між кам’яних зростаю веж.
Ти теж.
Бери руками моє серце тьмяне –
Будь обережним! – терну цвіт
Поріже твої руки. Лід
Під дією вогню розтане
І потече у вогнище дощем –
Суцільним оп’яняючим потоком,
І завирує кров червоним соком,
І ти отрути забажаєш ще.
Ти бачиш, промені до мене линуть
І пробиваються крізь вітражі,
Вони торкаються душі,
А потім уночі загинуть.
Між кам’яних згубившись веж,
І я загину з ними теж.
25.02.2018
