Я не пишу давно - хіба ж то ґандж ?
Хіба не дар Господній не писати?
Не хвилюватися, не входити у раж,
Не ляпати дурне - перемовчати?
І дати спокій серцю і душі,
Не дратувати ні себе,ні ближніх
І за халяву в чобіт ,як ножі,
Поеми не ховати, бо ж не вічні.
Вони псуються швидко як і все:
Повсюди тля на цьому злому світі.
Ти сам як тлін і змученим лицем
Ти мерехтиш ,то у зимі, то в літі!
То в мезозої ,то в енеоліті,
Ти вкотре виповзаєш на поверхню,
Не вірячи, що є духовно мертвим.
