Де Дніпро гуля
Сріблом-хвилями,
То моя земля,
Із калиною,
І з озерами,
Невеселими,
І з долинами,
Ледь журливими,
Із садочками,
І туманами,
Ясеночками
І з лиманами.
Бог її водив,
Пестив мукою,
Поки висвятив
Врешті злукою.
В дев’ятнадцятім
Об’єдналася,
Все пройшла тоді –
Не розпалася.
Скільки ж за життя
Настраждалася!
Волю ж, мов дитя,
Все ж діждалася!
Не чужі вітри –
То історія:
Майдан вибухнув,
Владу створено.
Дуже дорого
Небу сплачено…
Знаєм ворога,
Та не страчено.
У День Злуки як
Двадцять другого
Сергій Нігоян
Був загублений.
Білорус упав
У недобрий час,
Як колись УПА
Полягла за нас.
А тепер Донбас
Пече раною,
Скільки треба нас –
Нігоянових,
Скільки ще впаде
Наших діточок?
А весна прийде
То барвіночок
Проросте-зійде,
Зеленесенький,
Синьо зацвіте
Молодесенький –
То синівська кров
Проросте, либонь
Щоби Бог ізнов
Дарував любов.
22.01.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
як же гірко це визнавати... 
