|
Жила у нашому селі Валюша -
Так називали лагідно її.
Була у неї добра щедра вдача,
Вона багато друзів мала на землі.
Продавцем у магазині працювала,
Свого чоловіка щиро кохала
І народила троє гарненьких
Милих дочок чепурненьких.
Вдень на роботі все в труді.
Вночі готує, консервує,
Квіти саджає, тварин доглядає,
Аби був лад в її сім'ї.
І все, здавалося було гаразд,
Стали вже діти підростать,
В сім'ї був мир і лад.
Чоловік поїхав гроші зароблять.
Та зненацька підкралася біда -
Тяжка хвороба її підкосила.
Від цього потовстішала вона,
Ходити стало не під силу.
́Сиділа Валя на стільці
Та руки все робили -
Подушки в хаті всі
Вони повишивали.
В'язала людям і собі,
Ще й гроші заробляла,
Якщо заходив в хату хто -
Радо й щедро пригощала.
Чоловік не витримав, залишив...
Іншу покохав. молодшу, здоровішу.
Валюша його відпустила
Та всеодно із ним дружила.
Йому усе вона простила,
Бо щиро Бога полюбила.
У церкву щонеділі вранці
На колясці і підводі її возили.
А вцеркві сидячи вона
Щиро Бога прославляла,
Допомагала,як могла
Й хустини всім в'язала.
У християнському таборі вона
Частенько картоплю обирала,
Навчала готувати нас усіх,
Бо смак хороший мала.
Не плакала, ніколи не роптала -
Все посміхалась та співала,
Хоч ночами самотніми
До Господа зверталась.
Молилась щиро. зі сльозами...
Ні не за себе, за дітей
І за людей,що Бога ще не знали,
Їм все дзвонила, до церкви закликала.
Її і вцеркві і вселі
Усі любили й поважали,
Але до Бога йти - ні...
Вони не поспішали.
Хвороба загострилась,
І в рани тіло перетворилось,
Боліла дуже рана і пекла,
Ні сидіти, ні лежати вже не могла.
́Приймала сильні вже уколи,
Аби поспать хоч якусь мить,
Та Бога не гнівила -
Все за дітей своїх молилась.
І от остання мить...
Боже, прошу тебе за Маю,
Видихнула і навік спочила...
Душа її пішла до раю.
Це було якраз на трійцю,
Коли дух зійшов на церкву.
Всім селом її ховали,
А ховаючи, Бога прославляли.
Співав хор із Америки,
Бо вони також її любили,
До неї в гості приїздили,
Забрати хворобу Бога просили.
Та Бог забрав її до себе,
Там буде вічно молода
І горя й смутку більш не буде,
Бо в нього є вода жива.
Багато з'їхалось людей,
Щоб провести в останню путь-
Всі однокласники прийшли,
Бо зустріч мала у них буть.
Тут пастирів було багато,
А Віктор Маркович сказав:
" Померла праведна людина,
Вона вже з Богом в небесах."
До зустрічі, Валюшо наша,
На нас ти будеш там чекать,
Нам тебе не буде вистачать,
Про тебе будем пам'ятать.
Бо ти уміла кожному пораду дати,
Хоч ми повинні були тобі допомагати,
Та ти сильнішою за нас була,
Бо всіх підтримувала і співчувала.
Ти була просто християнка,
Жінка, подруга, мати -
Зуміла так життя прожити,
Що люди будуть довго пам'ятати.
09. 05. 2017 року.́
ID:
771122
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 13.01.2018 13:28:40
© дата внесення змiн: 23.06.2018 05:19:55
автор: Марія Романюк.
Вкажіть причину вашої скарги
|
