Галуззя дерев вкоренилось дендритами в вись,
Вікно рохрестоване навзнак білим хрестом,
Пірнальники ми, але тонем дивись і молись,-
Десь там ватер лінія є, що схожа на горизонт.
В занедбанім зимнім готелі ми гості, як всі,
Ще хвиля і ранок, як розпач настане … Зима.
Задзвонить портьє, щоб сказати - чекає таксі,
Сполохає тишу удавану, наче б німа…
Дендрити дерев вже не втримають хмар снігових,
Засипле, завіє, забілить, відтак – заболять
Нитки не обтяті межи ще заледве живих,
Колоїдні ночі навряд чи розчинять, засплять.
Прискорено б’ється метелик в зап’ясках, тремтить,
Плин часу, як вибух, що вирвався із джерела,
Він ніц не лікує, лише розмиває… ятрить,
У нього нема ані кольору, запаху, тла…
ID:
763255
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.12.2017 01:06:48
© дата внесення змiн: 01.12.2017 01:06:48
автор: Лана Сянська
Вкажіть причину вашої скарги
|
