Поет заснув… І загорілись зорі,
І втілилась божественна краса.
Навіщо ж так? А він хотів любові,
А ця краса – вона у нім жила…
Поет заснув… І муза вже безсила,
І не побачить більше він краси.
Навіщо ж так? Поезія злетіла
І тихо в небі промовля: «Засни!»
Поет заснув… І плаче тільки муза
Схвильовано схилившись на зорі.
Навіщо ж так? Поезія заснула,
І зникли з неба зоряні вогні.
