Не твоя я тепер, не твоя…
Продирявів човен сімейний…
Не тобі звучить пісня моя
І твоя тепер – не для мене…
Не твоя я тепер, не твоя…
Дотик губ твоїх, рук – буденні.
Навіть пісня в саду солов’я
Теж лунає вже не для мене…
Не твоя я тепер, не твоя…
Не магнітить мене твій погляд…
Жито вилягло у полях
Й нас дві стежки ведуть… не поряд…
Не твоя я тепер, не твоя…
Нас вина в цім, чи вирок долі?
Душу сум мою застеля,
Та не хоче мене неволить.
22.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарно передали почуття ЛГ...
Іноді сумуєм, та не за тим, за ким слід..Все проходить з часом... Та ще кажуть, що не робиться, то все до кращого..
Не варто вбиватися за тими, хто покидає..
Та це я так, моя думка.. Пробачте..
Надюшо, дякую вам за щирість. Твір тому й створюється, щоб розбудити думки читача на ту чи іншу подію. А на допомогу автору й приходить ЛГ, зі своєю долею, негараздами, почуттями. Не вибачайтеся. Це ж прекрасно, якщо твір не залишив Вас байдужою.