Неон з давно закритих магазинів
падає на асфальт із-під дощу.
Стоїть в безодневій й осліпленій пучині,
людина,
що чекає на автобус сну.
Його вже не турбують голоси
йому тепер на все начхати
він взяв з собою анти полюси,
стару гітару та придорожні карти.
На небі зорі вказують дорогу,
літають небесами літаки.
Він проганяє ліками свою хворобу
й пускає в бій свої ідеї та думки.
Він втратив всіх, кого любив і ні
він втратив все за що боровся ці роки.
Та все ж знайшов у своєму розумі
ще спогади сліпі,
які потрібно розвивати й берегти.
Колеса доторкнулись до бордюру,
двері відчинились в темноту
й зробивши крок він відпустив
від себе заспану натуру
і зник в автобусі. Поїхав в пустоту.
Світила від неону відбивались у калюжі.
Вулиці мовчали. Дерева шепотіли.
Голуби із пошти байдуже поглядали,
як дівчина з речами із під'їзду виходила.