У моїм південнім милім краї
осінь золота прийшла в гаї,
землю рідну щедро напуває,
під нові готує врожаї.
В ріки зазирає і озерця,
засіває луг рясним дощем,
проникає сумом в кожне серце
і туману накрива плащем.
Вже холодний вітер все частіше
одинокі тормошить стіжки,
верби стали над ставком сумніші
і затихли з трелями пташки.
Сіре небо землю придавило,
розгулялась мряка у полях.
Так природа набирає силу.
Хай спочине матінка-земля.
А зима уже не за горами
з блиском діамантів й серебра,
та чомусь їй відчиняти браму
осінь не спішить. Ще не пора.
07.10.2017
