Була ще вчора - наївна та щаслива,
здається, були за спиною крила -
тобою дихала, жила тобою,
і дотягнутися могла рукою -
до тебе - через відстань, час,
усе навколо - то було лише для нас.
Не помічала, чи не хотіла помічати.
Не беручи в замін хотілось віддавати.
Усе - без залишку, без решти,
я вірила - візьмеш ти -
до серця, все моє тепло,
ти не забудеш те, що по між нас було.
Я помилялась - обрав ти інший шлях,
усе ти поховав, вігнавши в домовину цвях,
в відкриту душу наплював,
усі нитки ти обірвав
так легше, справді - так простіше
обрати ту, з якою вигіднше,
"вона", і наче, "половинка"
красива, вдавана "картинка",
яка себе уміє подати і продати,
і вчасно необхідну роль зіграти -
любов, добро - все напоказ
та справді - кому ж душа потрібна без прикрас?
а я що можу дати - те й дарма не треба,
була я кимось, коли була потреба,
вчорашня, мені дорога в забуття
ти перекреслив все - тепер нове життя -
в якому місця більше я немаю
в якому я тепер тебе лякаю,
лякаю так, що боязко дивитись в очі,
ті,що океани сліз без спину льють щоночі.
безсила... все тобі прощаю,
і відпустила б, та не знаю -
як феніксом із попелу піднятись,
де сили взяти щоб зібратись ,
щоб жити знову, а не існувати,
забути все, спочатку все почати....
ID:
753576
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.10.2017 23:32:45
© дата внесення змiн: 03.10.2017 23:32:45
автор: Ромашка1515
Вкажіть причину вашої скарги
|
