Привіт Тобі , мій незнайомий знайомий солдате!!!
Чому незнайомий? Та тому, що я не знаю Твого імені, ніколи не бачила і ,скоріше всього, не побачу Твого обличчя, Твоїх очей. Я не знаю, чи Ти ще зовсім молодий хлопчина, який тільки починає свій життєвий шлях, а чи , може, вже зрілий мужчина , який розуміє справжню сутність життя. Я не маю уявлення , де Ти живеш, чим захоплюєшся, любиш тепле літо чи прохолодну осінь, журливу пісню солов’я чи веселе щебетання синички. Ким Ти мрієш стати : лікарем, вчителем чи архітектором. А може , вже став кимось, мав улюблену роботу , щоранку поспішав на неї ? Нічого не знаю…
Та Ти навіть не уявляєш скільки всього мені відомо про Тебе. Ти найсміливіший із всіх тих, кого я знала від народження. Найбезстрашніший із всіх тих, кого я коли – небудь бачила. Найвірніший і найвідданіший за всіх тих , про кого пишуть романи та повісті.
Твої очі….Я переконана,що в них світиться відвага.
Твої руки…О, це єдині у світі руки,які здатні і міцно стискати автомат, і ніжно пригортати синочка. І нарешті , твоя найхарактерніша риса, та , за якою я впізнала б Тебе серед сотні, тисячі інших – Твоє серце. Воно таке велике, гаряче , сповнене такою могутньою любовю до рідного краю , що радше згорить до тла, ніж зрадить. Тільки воно завмирає при виконанні гімну, кровоточить разом із ранами рідної України і заливається співом разом із соловейком.
Я горджуся , що з Тобою однієї крові, Ти показав усьому світові як українці вміють любити і захищати свій край , свій народ,свою мову.
Я приклоняюсь перед мужністю і відвагою таких як Ти, бо ви навчили нас по- справжньому любити свою землю. Ви подали нам, своїм нащадкам, приклад того як душу і тіло покласти за свободу свого народу. Тепер, виконуючи гімн України, ми розуміємо , що ці слова написані кров’ю , затверджені ділом, передані нам, щоб жити у віках.
Я молюсь за Тебе, мій солдате. Молюсь і вірю , що Бог не покине дітей , які так щиро люблять свою матір.
Я часто плачу. Плачу через те, що Україна знову потопає в крові своїх дітей, знову її шматують , розкрадають. Уявляю свою землю нещасною дівчиною з українських легенд , яка не знає , де їй прихилити голову.
Я вірю , що війна скоро закінчиться і ти ,мій незнайомий знайомий солдате, повернешся живим до своєї домівки.
Я вірю, що український народ знайде у своїх душах ту найнадійнішу зброю, яку звуть любов ю до ближнього, і ми всі разом здобудемо мир.
Я вірю, що дівчина – Україна знайде прихисток і знову зацвіте калина у її вінку.
Я вірю, що ми все витримаємо, адже люди з таким серцем як у Тебе не помирають, не зникають , а живуть вічно і дарують життя іншим.
Я вірю, що ми будемо зажди і Вітчизна наша буде з нами , адже разом ми сила!!!!
Я вірю, плачу, приклоняюся , надіюся , горджуся.!!!
Ти тільки повертайся живим , мій незнайомий знайомий солдате!
ID:
751741
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 22.09.2017 21:04:19
© дата внесення змiн: 22.09.2017 21:04:19
автор: Наталуня
Вкажіть причину вашої скарги
|
