Зіркове небо крізь скло вагона,
і потяг мчиться і десь несеться,
неначе з вітром наперегони,
крізь товщу ночі до неба рветься.
Прощай, столице, така велична!
Я повертаюсь туди, де люблять.
Під звук коліс, що гучить-колише,
де сни-надії в дорозі гублять...
Я повертаюсь туди, де серце,
де зірку з неба дають в долонях,
і поцілунок, як мед із перцем -
вогнем запалить, відтак холоне...
І відлік часу руйнує милі,
що віддаляють мене від раю...
Я знову їду до Тебе, милий!
Заради Тебе живу-вмираю...
А десь далеко у Тебе свято...
І поряд хтось, а мене немає...
Спокус навколо є так багато,
та правду в серці знайти бажаю!
Життя проходить, як потяг мчиться.
І кожна мить нам дається Богом.
З помилок своїх людина вчиться...
Зумій обрати свою дорогу!
Зумій і Долю собі обрати,
щоб щастя лилось Тобі рікою.
Коханим будь. Та навчись кохати...
Хоч я далеко, думки - з Тобою...