..як живеться тобі у моєму власному тілі блуканням дощу під зім'ятими подушками неба?
немов у молитві руками м'якими, із ніжностей вирізьблених, викрешуєш іскри,
якщо світло почнеться - воно не скінчиться більше ніколи,
якщо світло почнеться - значить, ми його врешті-решт заслужили..
не мені про це говорити, але
у одному зі снів всім пробачено неприсутність, бо інакше б навіщо
цілувати було каміння у надії його розквітнути?
час пропливає крізь мене порятованим кораблем
із твоїм іменем на його вітрилах..
все це було, безсумнівно, все це колись було - і тиша під шкірою, і незумисний дотик,
і сутінкові сходинки видохів з вуст до вуст, і тремтячі плечі,
коли пам'ять бодай на мить повертається до нас лицем,
можна побачити того,
хто її пише..