Океани позаду зливаються в шторми,
Всі дороги ведуть до тебе і тільки,
Та долоні у нас як уламки від бога,
Що ніяк не дають нам у вись злетіти.
Чорні ночі терпкі і щораз темніші,
А альбоми із фото щемлять як птахи,
Що зірвалися ввись, а там правлять інші,
І їм знову потрібно блукать на захід.
І ці птахи мандрують в гігантські шторми,
Як мої паперові цілунки в небі,
У них дому немає й немає форми,
Вони краплі розлуки у снах до тебе.
Вони мають летіти далеко й вірно,
І хапатись за пам'ять, як ключ до всього...
Бо кохання - це еволюція звіра,
Та щоправда до того він звався Богом.
