Я серед тих, хто загубився
На захід Сонця,… серед хмар.
Я, як і Ви, в душі молився
До неба, до сумних стожар
Сам, через сум, місток будую,
Та кам’яний, граніт поклав.
І я себе на нім чатую,
Як вартовий, я тут постав.
Проходьте люди, вільно тут
Бруківка цокотом ворожить,
Ще ненаписаний статут
Ще вартового не тривожать
Ні сніг, ні дощ, ні хмари в небі,
Ні перехожий, ні юрба.
Ні вороння тривожний клекіт,
Ні підступ, бо підходить тьма.
Але, до чого, ці пророцтва
Я міст, для людства будував.
І направляв його до Сонця
Та в мур надійність знову клав.
Я вірив, та ще досі вірю
У ваше слово непророче.
Я відміряю свою міру
Та може,… ще любов наврочу.
А може запишу кохання
У свій доробок, як же так
Я чую слів твоїх визнання,
І я злітаю… мов би птах.
