Невидимі титри моєї душі,
Тенета, яких ти не бачиш.
Зелена трава під ногами в тиші,
Яка так буденно не значить.
Закохане сонце, що сяє в мені,
Навколо твого ореолу,
Нічого не значить, порожні сумні,
Фрегати мого суходолу.
Розплетені коси терпкого дощу,
Мінорами, дотик розлуки.
Ніколи, ніколи тебе не прощу,
То серця твого перестуки...
Бо я не хотіла пускати руки,
Не твого, на жаль сьогодення.
Вже пізно сплітати минулі віки,
В таке уже спрагле прощення.
Невидимі титри моєї душі,
Чи ти їх колись прочитаєш?
Надія зчорнілі, пусті спориші,
Так вперто тебе я чекаю...
