Чадить підпалена зоря,
Соборність розбратом шанують,
шануючи, свої шматують
велике серце Кобзаря.
Один волає на Майдані,
а другий молить по церквах,
щоб міцно вбитий отой цвях
не був розп’ятому останнім.
А той розп’ятий – мій народ,
к розп’яттю розбратом прибитий,
як Син, повією повитий,
що Богом став, несамовитий,
як в наш підкинули город...
Брати, нащадки білолиці! –
не заніміла ще рука
за владу чубитись? Вже кат
братів катує поодинці.
Він переможець, ми ж в рабах.
Самі себе завоювали
самі себе і розпинали
в борні за місце на стовпах.