Вона – прийшла
із глибини століть...
Мов ідеал – її краса
нетлінна!
Прекрасна, ніби
світанкова мить:
цариця, і жона і Ехнатону –
рівна!
Чоло відкрите сонцю
і вітрам.
А ці уста! А ці глибокі
очі!
А стан її?
Цей гордовитий стан!
І все у ній – щось ніжне
і пророче.
Що фараон в душі її
читав?
Чи знав він, що
Вона його обрала?
Чи знав, коли свій скіпетр
підіймав,
про що вона іще
з дитинства знала?
Любов і вірність – то
великий труд,
і у любові завжди двоє –
рівні.
Любов не терпить зрад, оман
і пут,
усі ці капості для неї –
безнадійні.
Любов і підняла її
на п’єдистал,
адже прийшла на всі віки –
завчасно.
Але краса її – не в звабі
чар,
бо в неї і душа
прекрасна.
О, Нефертіті! Ти прийшла
сюди,
у світ оцей жорстокий
і зрадливий,
немов ковток цілющої
води –
Прекрасна, ти прийшла,
як диво!
***
А він... Він був лиш
фараон.
Всього лиш чоловік,
мужчина...
І він минув, минув неначе
сон...
Не зрозумів, що ти така –
єдинна!
Прости йому, тобі ж –
ціни нема,
А тих розлучниць... Їх -
силена сила.
А знаєш, люба, ти -
і не одна.
Лаура буде, Ольга,
Жозефіна...
***
Прекрасна, ти прийшла
із глибини століть
і вішать носа – статус
не велить.
