Ніяких абстракцій - все чітко і зримо:
Чумацького шляху лягло полотно,
Між степом і небом уся Україна –
Замріяний Київ і сивий Дніпро,
Мальовані лики забутого храму,
Кургани, кургани, Херсон, Херсонес…
Та з безвісті - знову облупини сраму…
На всю Україну: з степів – до небес!
Бо вся Україна – в колоссях і стосах,
У сивих світанках і далях ясних -
Втомилась, звелася уже в безголоссі,
В ганебних обіймів лещатах тісних.
Бо вся Україна – до болю, до крику-
Розшарпана й дика… І кинутий храм,
Як рана незгоєна, пилом прибита,
До сраму старого - новітніший срам.
Неначе глуха, некерована сила,
Що суне у сутінки з гожого дня…
Невже це вона, золота Україна, -
Розшарпана й дика, невже це вона?
А зорі ясні так натхнено сіяють…
Чумацького шляху лягло полотно…
Між степом і небом – уся Україна…
Колись же було це, колись же було!
