Зайці з калюж смішили мої очі,
А потім губи гріли, цілували щоки,
Ти вибач, не сказала їм я досить,
Вони нахаби лоскотали носик.
І мить була, що вже зими не стало,
Що все за ніч прокинулося, як і я,
Дерева темні сік пили з заграви,
Рожевий холод засмугастив небеса.
Хвиляста тріщина завмерла у асфальті,
Деталі більші за маленьку суть,
У мене в серці тепло, як у чашці,
Чи як в плетінні наших різних рук.
Ти ніжний струм, що у мені пружинить,
Ти зайчик сонця на моїх губах,
Ти сніг із ліхтарів такий чарівний,
Що хочеться з тобою вальсувать...
І все це так звучить наївно,
Так солодко і чудно водночас,
Тут холодно, але не зимно,
Ти зрушив мій баланс...
11.12.16
дякую
