(Багато загиблих у Донбасі були єдиними синами у сім'ях, часто залишаючи матір одну. Не можу обминути цю тему.)
А за вікном стояла сонна ніч,
На плечі зоряну накинувши свитину,
Серед мільярдів недосяжних свіч
Десь та – одна – зоря її дитини.
І погляд, стомлений, матусиних очей
Перебирає ніжно кожну зірку,
А в серці рана, мов вогнем, пече,
Й душі так важко, одиноко й гірко…
Один у неї він, єдиний син –
Дитя її, надія і.. кровинка,
Тепер приходить у короткі сни,
І спогадам її нема спочинку.
«Чом, доле, сина ти не вберегла?
Чом кинула його на полі брані?
В Донбас дитину нащо повела?» –
Кричала із грудей матусі рана…
І журить небо біль, нестримний, фраз.
Безмовна вись аж знітилась, темніла,
Й тремтіли зорі в котрий уже раз,
Бо туга матері за сином… теж боліла.
15.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Дякую, Віталію, за розуміння. Я саме це й хотіла підкреслити, вибравши таку тему. Адже втрачена дитина у зрілому віці, що була єдиною в сім'ї, - це вирок батькам.
А дітям з влади воювати ніколи: треба бізнес налагоджувати.
Болить всім, хто має серце! 
