В ту мить, коли здається, що в світі ти одна,
Що світ перевернеться, а з ним й твоя душа...
В ту мить, коли забули і друзі й вороги
В тривозі ти не знаєш куди тобі іти.
До кого притулитись, поплакатись кому?
З ким навпіл розділити горе і біду?
Ідеш тоді до Бога як і я до Нього йду,
Втамовуючи спрагло сповіді жагу.
І дивишся на лики ти ікон святих,
Знаходиш в собі сили простити навіть тих,
Хто вбив в тобі надію і віру в доброту
Й тепер ти просиш Бога вернуть надію ту.
І шепчеш ти молитву, взиваючи Ім"я,
І хилишся до Того, Хто дав тобі життя.
Від сліз потоків грішних очиститься душа,
І зрозуміла стане істина проста:
Що все це тимчасово і марний плин життя,
Бо тільки в домі Божім благодать свята.
Й не хочеться вертатись в гріховне те кубло,
Що світом називають, воно ж суцільне зло.
В якому є безмежні егоїзм і страх,
І ти живеш у ньому, і ти живеш в гріхах.
І розумієш все це, і добре розумієш,
А опиратись цьому буває і не смієш.
І тільки із молитви ти черпаєш силу,
І тільки у прощенні знаходиш крихту миру.
Немає ліків кращих ніж щире каяття,
Покаятись не пізно, зміни своє життя.
І світ інакшим стане: з гріховного кубла
У всій красі постане тлінна ця Земля.
2009
Ми всі грішні, лиш БОГ - досконалість.Але до Нього треба звертатись у молитвах не тільки тоді,коли тобі погано та не знаєш,як виплутатись із тенет зла чи зради.До Нього треба йти і в радісні хвилини.
Повністю з Вами погоджуюсь. Однак, з власного досвіду знаю, що далеко не завжди цього дотримуюсь. Людина по-справжньому починає цінувати тільки тоді, коли щось втрачає. Така наша грішна людська природа.
Якщо чесно, сумнівалася на рахунок "з молитви плекаєш", в мене напрошувалось "черпаєш", але поскільки вірш старий, вирішила залишити його в такому вигляді як колись був написаний. Напевно, даремно. Виправлю. Дякую за рецензію.
Ви вірно відмітили. Цей вірш був написаний мною як диктант від власних емоцій.
