Гай золотий відгомонів,палаючи,
Веселою, березовою мовою
і журавлі, з журбою пролітаючи,
Вже ні за ким не мучать себе шкодою.
За кого шкода? Подорожній кожен -
Пройде, зайде, порожнім кине дім.
Забути коноплянка їх не може
З широким Місяцем над ставом голубим
Стою самотній посеред рівнини,
А журавлів відносить вдалину
Повен думок про дні минулі й милі,
Та вже не хочу їх в життя вернуть.
Вже не шкода, що вік розтратив марно,
Дарма буяв бузковий цвіт душі.
В садку палає горобини ватра,
Та холодно від неї у вірші.
Не обгорять на горобині грона,
Від жовтизни не пропаде трава,
Як деревина тихо листя ронить,
Так я із сумом гублю ці слова.
Тож коли час вітром розмітаючи
Згребе їх у непотріб, як сміття…
Промовте так… що гай в огні палаючи,
На милій мові щось відлепетав.
01.01.2017
