Не літатимуть мрії… занадто старі…
тільки пішки… і тільки – за рогом,
де дивилось дівча, як на тлі ліхтарів
біло падали залишки року…
Це було чи не?...
…байдуже.
Саме тоді
мандаринами пахли ялинки.
І було якось чхати на решту подій
їй і ще кілька сотням будинків
в місті «Т»…
там ще не позичали тоді
аромат в прозаїчного джина
а ні хвоя, а ні помаранчі руді.
Скоро грудня останні хвилини
заберуть цілий рік в обнульовану вись…
знову чисту… від краю до краю.
Я, звичайно, подумаю вголос, що скрізь
мандаринами пахли ялинки - колись.
...а про себе,
що мрії – літають…
Я впросто упиваюсь кожним словом,кожним рядочком...Мене теж та пора хвилює... але те,як ТІЛЬКИ ТИ вмієш поєднувати слова,сплітати філігранно звичайне у незвичне...Таке враження,що саме для мене ти пишеш,щоб моя душа співала від захвату.Я тебе лю...Натко.
А мрії...літатимуть і літають досі...іноді серед ночі припхаються:летимо?
але те,як ТІЛЬКИ ТИ вмієш поєднувати слова,сплітати філігранно звичайне у незвичне...Таке враження,що саме для мене ти пишеш,щоб моя душа співала від захвату.Я тебе лю...Натко. 
