Доброго здоров’ячка мій любий друже! Сьогодні я хочу поговорити з тобою про Запорізьких козаків!
Ми тільки промовляємо слово «Козак» і одразу в нашій уяві виникає безкрайній степ, куди тільки дістане око – крізь духмяні трави, серед цього дива степом, підіймаючи куряву пилу, скаче на булатному коні – лицар! Статний чоловік у синій свитці, підперезаний жовтим шовковим поясом, у постолах; на голові— гостра шапка зі смушевою околицею та срібною китицею на вершечку; вуса в нього довжелезні, такі довжезні, що він їх тричі замотує за вуха; над зеленими очима, кошлаті брови; з рота стирчить коротенька люлечка - зіньківка.
- Гей, чоловіче куди ти так поспішаєш?
Вигукнули ми і зненацька почули відповідь
- На Січ! На рааадуууу!
Вершника вже не видно, але чути як його кінь підковами вибиває свій ритм і висікає іскри з каміння.
Давай і ми послідуємо за вершником і вирушимо на Запорізьку січ.
Аж ось раптом ми опинилися верхи на швидкому, мов блискавка коні, який здатний обігнати навіть вітер.
Повз нас минають козацькі фігури – це сторожові вежі, де несуть свою варту козаки! Завидівши ворога, вони підпалюють фігуру, дим від палаючої фігури бачать з іншої фігури, яку теж підпалюють. Так доволі швидко димове сповіщення доходить до самої Січі і попереджує про наступ ворога.
Аж ось здалеку показалась і сама Січ – фортеця.
Глубокий рів оточував її з суші, високий берег зі сторони Дніпра, дозорні башти з пушками – все це говорило про те, що тут живуть не прості люди, а лицарі.
Спішившись, входимо в великі ворота. То зліва бачимо січову школу. Учбова хата, крита очеретом, два курені, один для молодших, другий для старших школярів, піч-кабиця з дровітнею і котлами, майдан для військових вправ.
Ось бачимо невеликий постамент з стовпом посередені, а до нього прив’язаний козак, по опухлому лицю видно що пиячив він безпробудно. Під стовпом лежала в’язанка довгих хворостин, і хто з козаків не проходив поряд, бив три рази бідолаху по спині. Нещасний благав змилуватись, але козаки на те не зважали, оскільки безпробудне пияцтво жорстоко каралось. І не дай тобі Боже, щось вкрасти у товариша свого! За це на Січі карали на смерть.
Йдемо далі, вздовж куренів – де живуть великою сім’єю козаки, між кузень, комор і опиняємося на майдані де посередині стоїть церква Покрови Пресвятої Богородиці – заступниці усього козацтва..
Ми як раз встигли до початку ради!
Аж ось вдарили в Литаври і з усіх кінців фортеці на майдан до церкви посунули козаки.
Під звуки литавр вийшла військова старшина на чолі з кошовим отаманом, ставши під Бунчук отаман підняв булаву догори і всі замовкли!
Наплив людей помалу відтіснили нас поодаль, і ми лише уривками фраз розуміємо, що готується військовий похід за для визволення бранців з турецького полону. Нарада була недовгою, обирали похідних отаманів і обговорювали кількість чайок, які братимуть участь в поході.
Чайка – це човен у вигляді величезної видовбаної колоди (з верби або липи), по бортах обшитої дошками. На борту очеретяний пояс, який захищав при обстрілі і від затоплення. На чайках було два стерна, спереду і ззаду, щоб не треба було повертати; була й щогла для вітрил, але козаки надавали перевагу веслам.
Ватага поступово розходилися по своїх куренях. На небо висипали зірки – ніч ввійшла в свої права.
Наступного ранку гримнула гармата і помолившись, усі козаки пішли до річки митися. Поснідавши, почали готуватися до походу – перевіряти зброю, смолити чайки, збирати провіант. Усі, мов в мурашнику, виконували свої обов’язки і вже до вечора все було готове.
Ранком третього дня – сівши на чайки, з благословення січового священика козаки рушили у свій морський похід.
Частина козаків, яка лишилася на січі продовжила нести свою службу, навчати дітлахів, вдосконалювати свої військові вміння, ……..
Аж ось чуємо окрик
- Сииинуууу, дооодому!
І ось вже нема перед очима ні Січі, ні сивого Дніпра. Лише матінка нас кличе додому вечеряти. Аж ось, неначе поряд чуємо гучні співучі козацькі голоси
- Ой на горі та женці жнуть, а попід горою, яром долиною козаки йдуть!..........
Частина друга
Сивий Дніпро – величний і сильний. Відомий на весь світ своїми порогами. Немало погубив він ворогів України, і завжди допомагав козакам сховавши їх від злого ока у своїх плавнях і нескінчених притоках…
Ми стоїмо на березі милуючись краєвидом, аж ось, до нашого вуха донеслась далека пісня
Простелились купами тумани
Через далі гомінких віків...
Гей! Збирались пани-отамани
Та й вести до бою козаків.
З кожною хвилиною пісня стає все голоснішою, і ми бачимо швидкі козацькі Чайки, які немов на крилах летять хвилями Дніпра. Але чому ми їх з самого початку не помітили? А ось чому – човни ці не височіють над водою, тому менш помітний для ока. Цим і користуються козаки, коли їм треба напасти на ворога.
Не встигли ми кліпнути оком, як опинилися на головній Чайці – на щоглі якої майоріла відзнака командувача - похідного отамана.
На лавках сиділи за веслами козаки. Кожна чайка могла вмістити від сорока до шістдесяти козаків.
- А, це ти хлопче! – вигукнув один із козацької ватаги – Це добре, що ти вирушив з нами в морський похід, бо козак, що не побував в морському поході не козак!
- А куди ми йдемо – питаємо ми.
- В Кафу, з неволі визволяти люд православний, вигукнув похідний атаман.
Помалу озираємося навкруги. В похід козаки брали в поход мало одіжі. Сорочка, шаровари, та свитка з шапкою – ось і все. За те зброя була в великій пошані, нерідко була прикрашена орнаментами. У старшини зброя була прикрашена золотом, та дорогоцінним камінням. Але в найбільшій пошані була козацька шабля. Дехто називав її сестрицею, дехто жіночкою, дехто дружиною. У козаків навіть приказка є – нащо тобі хлопче жінка чорноока, у козака жінка – шабля біля бока!
- Ти думаєш, що козаки егоїсти, раз не думають про сім’ю і про дітей, що не допускають жінок на Січ. – сказав мені засмаглий козак розкурюючи люльку - Навпаки, в нелегкий час жінки і діти стають вкрай вразливими перед обличчям ворога. Скільки разів нападали і руйнували вороги Січ, скільки славних воїнів полягло в боротьбі за Неньку Україну.
Тому більшість козаків не одружувались по тій причині, що загинувши у бою, він не залишить по собі жінку і дітей одних, які без годувальника будуть бідувати.
- Були й такі козаки, які мали жінок і дітей, вони жили поза Січчю, жили своїми хуторами. Їх брали в походи у виняткових випадках. – Підхопив розмову інший.
Так помалу пливучі Дніпром, під покровом ночі ми вийшли в Чорне Море.
Непомітно підійшли до берега.
Козаки помолившись зійшли на берег – лишивши для охорони по двоє козаків і по двоє джур на одну чайку.
З галасом, криками та пострілами – почалася атака на місто.
Змішавшись з татарами козаки з великими боями заволоділи околицею міста де знаходилися полонені. Билися кайдани, полонені татарами чоловіки брали до рук зброю і допомагали козакам бити ворога. Жінки похапцем забирали дітей і бігли під козацький захист.
Оскільки визволених з полону людей було так багато, що їх неможливо було вивезти морем, було прийняте рішення розділитися. Частина козаків забравши чайки з добутим у бою добром йшли на Січ морем, інша частина захистившись табором з захоплених возів пішла суходолом.
На кожному возі була закріплена легка гармата, чи Фальконет, та декілька чоловіків озброєної обслуги. Таким чином вози йшли двома рядами, а поміж них йшли люди. Один ряд возів був довший за інший, що дозволяло закрити передню та задню прогалини і цей табір з возів ставав неприступною фортецею, яка могла витримати натиск ворога сили якого в багато разів перевищували козацькі. Запорожці перейняли цей тип захисту у гуситів.
Не легка дорога додому ні по суші ні по морю. Розлючені кримчаки направили за козаками найкращі свої галери. Гримнув залп навздогін прудким чайкам, потім другий, третій. Одне ядро потрапило в борт човна пробивши в нім чималу дірку, майже миттєво чайку затопило водою, але завдяки в’язанкам з очерету вона лишилася на плаву.
Козаки прийняли бій. Вмить розвернувши свої легенькі мов пір’їна судна почали стріляти у відповідь. Багато галер, було пошкоджено, деякі потоплено. Козаки захоплювали ворожі судна, брали в полон вояків, та звільняли гребців, серед яких майже всі були православні. Побачивши свою поразку – частина вцілілих галер чимдуж повернула назад.
Козаки з захопленими галерами ввійшовши до Дніпра йшли з перемогою до Матінки Січі.
По приходу на Січ зняли з галер все озброєння та цінні речі, а самі галери спалили.
Але не було часі святкувати перемогу. На загнаному коні прискакав посланець з лихою вісткою – Хан послав велике військо наздогнати козаків, що йшли суходолом і винищити усіх.
Як ті соколі скочили воїни на своїх коней і чим дужче полетіли у степ, щоб запобігти лиха.
Пів дня летіли козацькі коні по степу, майже не торкаючись своїми копитами землі. Тільки би встигнути…
Ще здалеку козаки побачили на дорозі куряву. Під’їхавши ближче вони побачили, що люди йшли майже без захисту, більшість возів не було, і замало супроводжуючих козаків лишилося…
Щоб запобігти лиху, частина козаків прикривала відступ полонених построївши трикутний табір з возів, не дивлячись ні на що вони вирішили відтягнути кримчаків на себе, навіть ціною власних життів.
І як вітер мчали козаки по степу на допомогу братчикам. І ось вже видно чорний дим та куряву.
Як ті соколи налетіли козаки на вороже військо та кинулися на ворога. Трикутний табір з возів вже палав, але й досі з палаючого кола козаки відбивалися.
Не довгою була ця битва, татари побачивши, що сили не рівні вимушені були тікати.
Багато козаків загинуло в тому кривавому герці, ті хто вижив, казали, що ладні були всі до одного померти, але щоб люди дійшли додому.
Ой у полі на Могилі
На Широкій Україні
Лежить Козак там Убитий
На Купину головою
Прикрив очі Муравою
А рученьки Китайкою
А ніженьки Нагайкою
Ой устань же Козаченьку
Нагаєчку возьми в руки
Ворогів як ту худобу
Виганяй із Краю
Загиблих поховали з усіма почестями, с пострілами за гармат та рушниць. Усі молилися за упокій душ козаків – які положили своє життя, за інших.
Багато хто з визволених галерних гребців залишилися на Січі, щоб боронити Україну від лиха і служити людям.
На землю впала ніч.
Ми ходимо поміж куренів і згадуємо, як вперший раз сюди потрапили. Важкі наші думи, багато славних лицарів вже ніколи не повернуться на Січ, багато тих, хто віддав своє життя за для життя інших - заснули вічним сном…
Закривши очі ми стоїмо тихо прислухаючись до тиші ночі. Десь по склу тарабанить дощ…
Відкривши очі – бачимо вікно своєї спальні, сірий похмурий ранок зустрічає нас дощем, немов оплакуючи загиблих у боях козаків…
Було написано для сайту https://indragop.org.ua
ID:
699494
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.11.2016 11:01:21
© дата внесення змiн: 15.10.2021 21:22:30
автор: kleshenko
Вкажіть причину вашої скарги
|
