Змінила Осінь літа світлі ситці
На розкіш золотистої парчі.
Їй Місяць у своїй парадній свитці
Освідчився у зоряній ночі.
Злітало це зізнання листям долу,
І чули це дерева і трава,
Та раптом впало в річку захололу,
Й там потонули пристрасні слова.
Все дивиться із сумом в річку Місяць:
Чи не спливе зізнання із води?
А Осінь вже зірвалася із місця —
Їй вітерець заграв на всі лади,
Задмухав у сопілки та у дудки —
Хотів весільний танець станцювать.
Та утікла й від нього Осінь хутко,
Не захотіла навіть розмовлять...
Які вона приховує секрети?
Чому обом вона сказала "ні"?
Тому, що закохалась у Поета,
Лише йому належала в ці дні.
