Зустрілись раптом погляди в трамваї...
Перехопило подих в юнака:
"Ця дівчина — із сну, я точно знаю!
Вона — така красунечка... Така...
Весь час лише про неї тільки мріяв...
Та як спитать наважитись мені:
Як звуть її? Язик чогось німіє
(Сміливішим я був в своєму сні)...
В руках тримає зошити... Студентка?
Не гляне на таких, як я, нікчем.
А в мене — що? В кишені є рулетка
Й спецівка у торбині за плечем...
Та й вдіта "з голочки". За модою слідкує...
А в мене джинси — made in... Бєларусь.
Не посміхнеться. Все чомусь сумує —
Зупинок шість на неї я дивлюсь...
Чому трамвай летить сьогодні стрімко?..
Якби ж я слово вимовить зумів!..
Та... ось і все! Приїхав я. Зупинка."
Заговорити так і не посмів...
Так назавжди дві долі розминулись...
А щоки жаром в дівчини горять:
"Яка дурна! Чому не посміхнулась?
Тоді б зі мною став він розмовлять?!"..