Випадкова зустріч.
І знову я перед чарівним поглядом
Враз опинився, наче уві сні.
О, як далеко, у минулім спомині
Тривожила бажання ти мені!
Нещира радість обгортає крилами…
Холодний поцілунок на щоці…
Слова про те, що прийдеш, будеш милою,
Що не востаннє зустрічі оці…
А я мовчав. Ніщо вже не тривожило.
Переболіло забуття твоє…
Пробачив я, що димом понад комином
Розвіялось захоплення моє.
Пробачив зраду, коли ти полинула
За привидами щастя навздогін,
Пробачив осінь, що в журбі загинула,
Лишивши по собі прощальний дзвін.
Я вилучив образи із свідомості.
І випустив їх, наче птиць в політ,
За обрій, у захмар’я невідомості
На цілих десять пережитих літ…
І знову ти тікаєш, поспішаючи.
Лиш парфуми солодкий стелять слід
Та сукня, ніби парус розвівається,
Ховаючись в тумани нових літ.
15 жовтня 2016 р.
Пробачив зраду, коли ти полинула
За привидами щастя навздогін,
Пробачив осінь, що в журбі загинула,
Лишивши по собі прощальний дзвін. Мабуть, Петре, дзвін той ще відлунює у вашім серці, коли посіялись такі рядочки? Гарно.
