Яке ж воно безличчя у застінках
У воросі утрачених думок
Шукати годі логіки у вчинках
Коли болить від втрат і насолод
Коли плекати лиш лишилось мозок
Він геть заслаб й обмежений у днях
І щось нахабно так тривожить
Й не дарить шанс зібратися у снах
Коли вертається лише ікота
Від згадок про прожите й що гряде
І плаче без натуг моя скорбота
І що ж мені те завтра принесе
Можливий шанс не впасти серед міста
У грязь болото злих промов
Чи полюбити вірно і печально
Ту що так довго не знайшов
А поки у своїм однокімнатті
Муштрую слово для прийдешніх битв
А поки ще обійми недоступні
Лише одна надія на потік молитв.
