|
Люди хворіють людьми,- болісно, довго та слізно…
немає надії, але - для них не існує запізно…
Мовчки тамують свій гнів, - і затиснувши в долоні,
фото нездійснених мрій,- лиш пропадають в полоні…
Ідуть незнаючи на що,- заради погляду одного,
хоч розуміють вже давно,- байдуже це для неї чи для нього…
І для таких немає відпочинку,- і спокій вже давно покинув їх,
для них бальзамом порятунку, - є призабутий щирий сміх…
Усе,- усе на світі відали б,- аби лиш трохи на взаємно,
та мають тільки стоптані серця,- розбиті грубо та нікчемно…
Встають знедолені шукають ,- той шанс який немає шансів,
там не будуються мости,- там лабіринт заплутаних дистанцій…
Та все ж на фініші здаються,- і не тому що так болить,
а просто сили вже не б’ються,- і навіть в грудях не щемить,
Холодні , хмурі , не підступні,- більш не хворіють,- а живуть…
таких весна вже не зігріє в грудні,- і шрами їхні швидко не пройдуть…
Люди хворіють людьми,- а потім їм просто байдуже,
цінуйте, прощайте,любіть,- цього не буває задуже,
Не треба ламати,- і зверхньо літати, цей вірус у кожного може настати,
хто поруч, хто завжди, хто вірить у вас,- побачте, відчуйте не вічний
ID:
689667
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 19.09.2016 13:34:30
© дата внесення змiн: 19.09.2016 13:36:57
автор: Наталя Воронка
Вкажіть причину вашої скарги
|
