Чорними язвами - вікна.
Така ж само чорна і стеля.
І серце - мертва пустеля.
І зовсім-зовсім без світла.
Дихати сил вже немає,
Як сил нема серцю битись..
А щось таки душу тримає:
Ні повішатись, ані втопитись...
Чорними язвами - вікна.
Вікна-очі у душу.
Впали, було, у спокусу,
А та, отруївши, зникла.
Вікна, як чорні язви,
Смерть пахне гниллю та мохом.
Так було, є, буде завжди:
Нерви здають ненароком...
-Смерті ти хочеш?
-Смерті.
Нарешті спокою, пустки
Душі, що отруєна дустом,
Свободи від болю нарешті.
-А чи ти любила?
-Любила.
-Любила?
-Любила, кажу ж!...
-Любила?
-Ні... Лиш дурила.
Інших, і себе саму.
-А чи ти жила?
-Без любові?
-То чи ти жила?
-Існувала..
-А жити хочеш?
-Та з болем?
-Тоді один шлях -помирати
'
