Чому розведені мости?...
По різні боки самоти…
Чому тримають міцно так?...
Новий, можливо, Долин знак…
Півміст стоїть десь вдалині…
Немов людина в чужині…
Стоїть і просить поєднать...
Єдиним цілим хоче стать…
Красою вабить, гордістю манить…
Серця і душі вміло полонить…
Натомість лише кораблі…
Із небокраєм на чолі…
Слова німіють і туман в очах…
Дощі тримає на своїх плечах…
Облюблений вітрами і дощем…
Накритий він самотності плащем…
І тягне всіх до нього… кам’яних…
Для задоволення людських утіх…
Натомість гордо він стоїть на самоті…
Згораючи у вічній мерзлоті…
