усе минає.. разом із життям.
ніщо не вічне, щастя і турботи..
не піддається біль чужим статтям,
прості слова, мораль, скорботи.
ти полетиш на захід у думках,
лічити зорі, мріяти щоночі.
ти знов сидиш з цигаркою в руках,
вдихаєш дим, втираєш мокрі очі..
рядки по-своєму лягають на папір,
про все що є, було і буде,
сльоза впаде блискуча, мов сапфір,
нікчемний ти, вона.. ці люди..
пробачиш знов і подаруєш сміх?
забудеш сон, що бачиш мимоволі..
то буде сніг, чи може дощ зі стріх,
що капає набридливо, поволі.
усе мине колись.. і тільки ти
залишишся з цигаркою сидіти,
міста, країни, станції, порти..
усе до тла приречене згоріти.
...так, буття наше скороминуче ... міста, країни, станції, порти. Хоча щось згорить - але щось і залишиться. Хай залишиться світле почуття Гарний вірш!
сумасшедшая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00