Здавалося, вони знали одна одну ще до народження. Разом малювали високі замки, запускали повітряного змія. Заглядали небу в очі, безтурботно сміялися, щиро, як сміються лише діти. По-іншому не могло бути.
Зимовими вечорами розглядали старі фотографії — стирали пил із клинопису пам’яті. На більшості дитячих світлин Єва була страшенно серйозна. Натомість Майя задерикувато посміхалася — в її очах ховалися нестримні бісики радості. Вона до останнього вірила в Діда Мороза. Руйнувала будь-які стереотипи.
В дитинстві дівчата вирішили ніколи не дорослішати. Дорослі нудні і зовсім не цікаві, постійно все ускладнюють. «Ніби складають мозаїку, але пазли з різних коробок», — думала Єва.
Майя носила яскравий одяг і слухала нетрадиційну музику. «Колисав мою колиску свіжий ритм рок-н-ролу», — говорила тьоті Наді з Канади, танцюючи під Елвіса Преслі. Мама хитала головою і не без моралі казала: «Доцю, коли надумаєш на все наплювати, дивись, щоб не було вітру». Майя у відповідь посміхалася і відповідала: «That’s all right, Mama. That’s all right».
«Дивись, які метелики, — сміялася Єва Майї на даху будинку. — Такі ж відверто красиві, як і ми з тобою. Якщо підійти до краю, можна впасти. А можна літати, як метелики».
Найскладніша наука — наука любові. Таємниця, яку неможливо зрозуміти, яку можна лише розгадати серцем. За вікном монотонно шумів дощ. День поволі згасав. Їдкі сутінки наповнювали кімнату. Єва малювала пальцем на запотілій шибці химерні малюнки, які ставали для неї окремою реальністю. Майя підійшла і поцілувала Єву в губи. Відчула терпкість. Темрява поглинула їхнє часте дихання. Вуста блукали лабіринтами тіла, пальці губилися в густому волоссі. Холодні краплини на шибці, розбуджені теплом, тремтливо сповзали донизу, від чого малюнки втрачали чіткість.
Тримаючись за руки, вони переходили межі дозволеного. Цієї миті для них не існувало нічого. Цієї миті вони існували одна для одної. Маятник пришвидшував коливання. Час потонув у вічності. Здійнявся гарячий вітер. Сльози вперемішку з кров’ю стікали по тілу. Вулкан закипів. Addio, Pompei!
