Діти і батьки.
Розділ 1
- Ох, як швидко летить час, наче ще вчора Ігор бігав з куском гілки, вдаючи що то пістолет, а зараз вже на першому курсі університету.
Насипаючи чоловікові борщ, Тамара ніжно посміхнулася від його слів.
- Ну що ж поробиш ,Васю, – почала відповідати йому вона, ставлячи перед ним його сніданок – час досить безжалісна річ, від нього не врятуватись нікому. І ти, до речі зауваж те, що автобус відправляється через півгодини, так що їж швидше, а то ще не встигнеш.
Василь не розгубився і з гумором відповів:
- Так точно, товарише генерал-майор кухні і домашнього господарства.
Жінка ніжно, ледь доторкнувшись до його голови дала підзатильник.
- Скільки живемо, а ти не змінюєшся, все такий же веселун, ех, Васько, саме цим ти мене й підкорив двадцять років тому.
Пішовши на кухню готовити чай, вона прокручувала в голові ті моменти, в які вона з чоловіком була дуже щасливою і перераховуючи їх кількість, могла з упевненістю заявити що прожила досить добре життя.
- Звісно, ти, вже одягнений і поспішати немає куди, та все ж не зволікай і навіть якщо чай буде гарячий посьорбаєш і такий, я поки піду курям і собакам дам їжу.
Дивлячись як жінка йде на вулицю, він і собі почав згадувати найщасливіші миті життя з жінокою, і на його думку, воно в нього вдалося.
Василю Семеновичу Коваленко було вже сорок шість років, Тамарі Іванівні на рік менше. В шлюбі вони перебували двадцять перший рік. Їхнє кохання не почалося з дитячих чи шкільних часів, вони познайомилися коли їм було вже за двадцять. Після армії, Василь Семенович повернувся у своє село, але роботи не міг знайти і тут на допомогу прийшов троюрідний брат батька Дмитро і запропонував приїхати в село Біла Хата працювати в колгоспі механіком, адже в цьому Василь розбирався, за що в армії нагороджувався то додатковою юшкою, пачкой цигарок чи додатковою годиною сну. Зарплату як для села кінця вісімдесятих обіцяв досить пристойну. Зважаючи на це, а також на те, що в своєму селі він буде сидіти на шиї у батьків і у бабусі- пенсіонерки по маминій лінії, вирішив прийняти рішення про роботу. Він не жалів що робота буде тяжкою, бо ніколи лінивістю не відзначався, єдине що його засмутило це те що після двох річної відсутності, знову треба покидати рідну домівку і їхати за тридцять кілометрів до свого дядька, якого він останній раз бачив ще в чотирнадцять років.
Обжився Василь на новому місця досить швидко, зразу завоював авторитет серед молоді і старших тим що крім механіки розбирався в електриці і в сантехніці, та й просто був роботящим хлопцем. Місцевим дівчатам він, відразу припав до душі. Та йому сподобалась тільки одна, простенька і скромненька Тамара Юхимчук. Не можна сказати що це було кохання с першого погляду, але с кожним днем, коли вони пересікались то в колгоспі, чи то на вулиці, вони подобались одне одному все більше і більше. Через три місяці після знайомства вони почали зустрічатись, ще через чотири в двір Тамари на мотоциклі заїхала делегація яка складалась з Василя, його батька і дядька Дмитра. Зайшовши до хати він запропонував Тамарі вийти заміж і просив у її батьків благословення. Вона любила його настільки сильно, що відповіла згодою без вагань і невдовзі вони одружились.
Подружнє життя починалось досить складно, впливали на це різні причини, від розпаду союзу і нестабільної економіки до смерті матері Тамари якій було сорок вісім, чи то Батька Василя якому ледь перевалило за п*ятдесят.
Та сильне кохання одне до одного втримало їхню пару, а через два з половиною роки сталось те, чого вони так довго чекали – Тамара завагітніла . Так через дев*ять місяців на світ з*явився Ігор.
Як всі діти до підліткового віку, він був слухняним і вихованим. Гарно вчився, та й по домашній роботі допомагав. Починаючи з восьмого класу, все почалося змінюватись. Оцінки опускались все нижче й нижче, поведінка ставала все грубішою, також з*явились шкідливі звички. Та сімейство Коваленків, любили свого сина не зважаючи ні на що. Настало закінчення школи і період вступу до вишів, ЗНО Ігор, який останні три роки в школі в прямому сенсі протирав штани, написав поганенько. Як і очікувалося, туди куди хотів на безкоштовне не пройшов, а про другі варіанти він навіть не думав. Василь Семенович, щоб не засмучувати сина, продав свій ВАЗ-2104, а жінка таки вирішила віддати корову Білку, щоб син пішов вчитись туди куди хоче. Ось так він і потрапив в національний університет обласного центру.
- Вже доїв?
Запитала Тамара, яка повернулась з двору.
- Так.
-Ну то щасливого шляху, сумки на вулиці. Вдягайся тепліше, кінець листопада на дворі.
- Як скажеш хер майор.
Василь Семенович часто зрівнював дружину з якимось армійським званням. Голос в неї був милий і сама вона добра душа, просто коли вона щось робила на кухні або по господарству, то вимагала робити все чітко і без запізнень.
- В чорній сумці, там м*ясо і молочко, а в другій трохи зимнього одягу і дві книги по економіці – вона зробила задумливу паузу – наче все поклала. Візьми паспорт, мед карту і заскоч в обласну лікарню, не хай послухають твоє серце, Вась, з таким жартувати не можна.
Василь підійшов до жінки, поклав руку на плече:
- Знаючи тебе, ти все поклала, не хвилюйся через це, та і через мене не хвилюйся, я ще молодий і юний сорока шестирічний хлопчик.
- Хлопчик, вдягай шапку, бо змерзнеш. А документи візьми.
Поки Василь одягався і взувався, вона пішла в кімнату і взяла їх.
- Тримай. І не переч мені. Це може затягнутись, а автобус через десять хвилин.
-Та добре добре. Але в нас не так і багато грошей щоб проходити ці кляті медичні комісії.
Взявши документи і поцілувавши дружину в щоку він пішов за сумками.
Тамара залишилась на господарстві і спокійно прибирала в домі, і лише через годину після того як чоловік поїхав до сина, знайшла медичні картки чоловіка в коридорі на стільці.
Розділ 2
Доїхав Василь Семенович спокійно, ще більш заспокоювало його те, що за півтори години часу доки він їхав в автобусі жінка йому не телефонувала, хоча свої документи він залишив на видному місці. Напевно вона таки зрозуміла, що коли навчання сина дуже сильно б*є по карману і він ще не на стільки старий, щоб бігати по лікарям. Пересівши з міжміського автобуса, на двадцять шосту маршрутку він доїхав на ту вулицю на яку йому вказав син. Це перший раз Василь Семенович приїхав до сина, навіть коли він заселявся, то їхала дружина з його добрим другом Сергієм. Ні, він горів бажанням допомогти сину з заселенням, але на заваді стало те, що повертаючись серпневого ранку з риболовлі, він підсковзнувся і підвернув ногу. Була можливість поїхати до сина в вересні, на перші і скоріш за все останні батьківські збори в університеті, та поїхала таки дружина. Потім можливості не було, адже Ігор приїзжав сам.
На вулиці було прохолодно, ще й вітер дув сильний. На погоду Василю було все одно, він за ці два тижні дуже скучив за сином.
Вони домовилися зустрітись на вулиці Гоголя 311 о дванадцятій десять, а вже було дванадцять двадцять, в голову почали закрадатись думки що він помилився вулицею, хоча й вийшов на тій зупинці де треба було, і таблички на будинках вказували що йшов він у правильному напрямку. На зустріч йшли двоє незнайомців, саме в них він і вирішив запитати:
- Вибачте, хлопці, це ж вулиця Гоголя 311?
- Так – відповів один з незнайомців, який був вище зростом.
- А ви не підкажете де третій гуртожиток університету?
- Ні – почав той що нижче –ми хоч тут і навчаємось, та нічим допомогти не можемо.
- Нічого страшного, дякую, просто сина виглядаю, не знаю з якої сторони він буде йти. Ще раз дякую, хлопці.
Вони пішли дальші спілкуючись про своє, але по виразу їх обличь було видно що їх геть не заділо що в них забрали трохи часу. Василь Семенович дивився їм в слід, вони зайшли в магазинчик, який був вбудований в будинок і тут ззаду почув.
- Привіт.
Це був Ігор. Ззовні завжди був схожий на маму, але любив більше батька. Судячи з усього з ним прийшло двоє одногрупників, бо вони стали недалеко від них і явно чекали його.
- Привіт, синку – Василь Семенович протягнув йому руку для стискання, Ігор потиснув, але якось слабко, наче хотів щоб це ніхто не бачив – як ти?
- Все нормально.
Без емоцій відповів син.
- Там м*ясо, молоко, а в другій…
- Добре – не давши договорити татові перебив його Ігор і взяв сумки в руки – там розберусь.
- Як навчання?
- Нормально.
- А в гуртожитку добре, все влаштовує?
- Так.
- Чого ти такий знервований? – здивовано спитав Василь у сина – Точно все нормально?
- Та так! – на підвищеному тоні почав Ігор – все добре. Я спішу, пока.
- Давай синку.
Василь Семенович не очікував від сина сліз, обіймів, поцілунків, але й такої реакції і що зустріч буде така швидкоплинна, також не очікував. Хоча він здогадувався в чому справа, ще з старшої школи Ігор соромився, коли хтось з знайомих бачив як він сюсюкався з татом, він просто на просто засоромився показати любов перед одногрупниками. Діти завжди в дитинстві хочуть щоб батьки проводили більше часу з ними, а коли батьки заняті то зляться на них. В підлітковому віці все навпаки, вони хочуть щоб батьки менше проводили з ними часу, і коли тато, чи мама знайшли вільну хвилину щоб поговорити з дитиною підлітком це викличе тільки злість у неї. Підлітки завжди знайдуть привід образитись на батьків.
« Він любить мене, я знаю, і ніщо не змусить мене повірити в інше» думав Василь чекаючи маршрутку яка підвезе його до автовокзалу.
Розділ 3
- Історик сьогодні в ударі, блін, вісім листків списали. Вісім!
Друг засміявся.
- Я не здивований, Сань, ми вже другий рік у нього вчимося пора звикнути.
В їх діалог вмішався якийсь не знайомець.
- Вибачте, хлопці, це ж вулиця Гоголя 311?
Неочікуване звернення прохожого, на декілька секунд поставило в ступор хлопців. Таке бува з усіма, коли хтось геть не знайомий, геть не очікувано запитує котра година, чи не буде у вас сигарети і так далі.
- Так.
Відповідь дав Андрій, який швидше зорієнтувався від свого друга.
-А ви не підкажете де третій гуртожиток університету?
Незнайомий чоловік явно був не місцевим, простий одяг, не орієнтування в вулицях, та й по сумках Андрій і Саша зрозуміли що він приїхав чи то до сина, чи до дочки з їжою або з речами з дому.
- Ні – сказав Сашко – ми хоч тут і навчаємося, та нічим допомогти не можемо.
- Нічого страшного – з добрим виразом лиця почав чоловік - дякую, просто сина виглядаю, не знаю з якої сторони він буде йти. Ще раз дякую, хлопці.
Вони геть не образились, але в головах у обох промайнула думка що чоловік на них образився на те, що вони йому нічого не відповіли на його «дякую». Андрій не відповів «немає за що» бо гадав що Сашко відповість, а Сашко не відповів бо гадав що Андрій відповість. Поки не зайшли в магазин, який вбудовано в дев*ятиповерхівку вони мовчали і тільки зайшовши почали.
- Блін, - почав Саша - проігнорили мужика, тепер подумає що всі міські студенти борзі.
- Та не бери в голову, зразу видно чоловік простий, тим більш він спитав ми відповіли.
Вибираючи асортимент Андрій продовжив.
- Я навіть трохи заздрю сину цього чоловіка, там тато напевно смачного привіз, а ми с тобою зараз якимись сосисками в тісті будемо травитись, які хто знає скільки лежать в цьому магазику.
Сашко посміхнувся і дав гроші Андрію, щоб той купив і йому, те що називається сосиска в тісті. Вийшовши вони продовжили говорити про своє, та коли проходили повз того не знайомця замовчали і ненароком почули про що спілкувався він з сином. Пройшовши ще метрів з сім, Андрій запитав Сашка:
- Чув?
- Що саме?
- Як той чудак з батьком розмовляв «Ага, нормально, так, добре,пока».
- Аа, та да, буває.
Андрій роздратовано мовив дальші:
- Батько чорт знає скільки їхав щоб привезти йому цю посилку, а синуля ось так реагує.
Сашко почав показувати на рот, натякаючи що коли пережує то щось скаже
- Знаєш, воно завжди так, пацан просто засоромився свого старого. Всі підлітки так роблять. От наприклад, коли я в десятому класі забув вдома ключі і мені в школу принесла їх мама, я швидко забрав і пішов геть мотивуючи це тим що поспішаю, адже не хотів щоб хтось бачив мене з мамою.
- Та так, те ж саме іноді було, но я його не розумію, він батька бачить напевно раз в місяць і ось так зреагувати.
Доївши свій «обід» Сашко дістав цигарку і підкурив.
- Нехай все це, залишиться на совісті того хлопця, оправдувати його не хочу – видихаючи дим промовив він – якщо він так ставиться до своїх батьків, то і в житті напевне не дуже гарна людина.
Андрій помахав рукою коли лиця, щоб розігнати тютюновий дим який він не витерплював ще з дитинства.
- Коли мені було чотирнадцять років, я одягався на вулицю, а мама розмовляла по телефону з бабусею і така каже, « бабуся тобі привіт передає» я відповідаю « їй теж привіт» мама каже це в телефон, а потім повертається до мене, закриває рукою телефон і напівшепотом каже «поговори з бабусею, ми не їздили на дачу два місяці» я відповів що тороплюсь і швидко взувшись побіг на вулицю. Через два дні зателефонував дід і сказав що бабка вмерла, я плакав і жалів що не поспілкувався тоді з нею. І навіть зараз, через п*ять років я жалію про це.
Сашка така розповідь зацепила, він не знав що сказати, але й перескакувати з теми на тему не гарно, вирішив відповісти банально:
- Співчуваю.
- Батьків, дідусів і бабусів, треба любити й не соромитись, адже ти ніколи не знаєш що буде завтра.
- О! Відразу видно, філософський факультет.
- Хах.
Сашко докуривши, викинув сигарету в урну і з задоволеним обличчям сказав:
- Ходімо в «Сільпо», кину десятку на рахунок і зателефоную мамі, скажу що скучив за ці три години які не бачив її зранку, нехай зготує щось смачненьке.
Андрій почав посміхатись, а Сашко продовжував:
- Ось бач, як ти і твої промови мотивують людей на кращі поступки.
Він легко пихнув Саню
- Ахах, та перестань.
Так вони пішли, обговорюючи серйозну тему як батьки і діти в жартівливій формі, та тим не менш розуміли, що діти тільки після смерті рідних зрозуміють, що батьки це все.
Розділ 4
Стоячи на автовокзалі, Василь Семенович курив одну за одною і не розумів, через що у сина такий поганий настрій? Різні відповіді лунали в його голові. Може невдала пара? Чи сподобалась якась дівчина, але не хоче водитись з селюком? Або перша в житті сесія, але вона аж через місяць. Хто його знає. Додавала хвилювання і майбутня розмова з дружиною, яка буде злитись через те що він не відвідав кардіолога. Так, болі в серці іноді давали знати, та й задишка була, але що ще чекати від організму який курить двадцять дев*ять років. Автобус який їхатиме через його село вже під*їхав, тому Василь Семенович вирішив перекурити ще раз, все одно вільних місць в деннішньому рейсі в будній день було більш ніж достатньо. Підкуривши сигарету, йому захотілось зателефонувати сину. Швидко знайшовши в телефонній книзі контакт «Ігор. Синок.» Василь натиснув на кнопку виклику і почав рахувати гудки. Через хвилину, ніжний жіночий голос оператора проговорив «Абонент не відповідає. Зателефонуйте будь-ласка пізніше». Напевно на парі, промайнуло в Василя Семеновича в голові. А може все таки вийшов по справам, на кухню чи в вбиральню.
Наберу таки знову. Тут його за плече взяв якийсь чоловік і дочекавшись поки Василь повернеться сказав:
- Рейс відправляється, заходьте і будь-ласка готуйте квитки до огляду.
Зайшовши в автобус Василь Семенович нарахував крім себе ще шістьох людей. Можна було б дзвонити ще раз, але старий ПАЗік так шумів що він перехотів, та й потроху змирився з тим що син може бути таки на парі.
Розділ 5
- Ну й навіщо ти з ним так? Я розумію, ми давно збирались посидіти в тебе, випити, але це ж тато. Міг би хоч і хвилин десять уваги приділити, ми б просто відійшли перекурили.
Ігор який діставав приготовлені і сирі продукти з сумок тяжко видихнув. Злісно глянув на нього і сказав:
- Не нависай, Дім.
Діма був його одногрупником , який вже давно обіцяв виставити поляну. Два дні тому прийшла стипендія і замість фізкультури вони вирішили посидіти в гуртожитку в кімнаті у Ігоря.
- Так, не бушуйте – це був Юра. Він жив разом з Ігорем в кімнаті і теж був провінціалом. – Ми ж хотіли випити в дружній компанії, тому давайте поки будемо тверезі, не будемо хамити одне одному.
Всі вони знайомі тільки з вересня, але швидко здружилися. З Юрієм Ігор здружився через те що той добре поставився до нового сусіда по кімнаті, а Діма здався Ігорю самим нормальним з групи. Ще їх зблизило те, що як згодом виявилося, вони обоє вболівають за «Челсі».
Після слів Юри, запала мовчанка. Порушив її Ігор своїм вибаченням.
- Не зважай, всі ми можемо понервувати.
Відповів Дмитро, відкорковуючи літр «Жигулівського»
- Ооо – протяжно затянув Юра – жарена курочка, що ще треба до пивка.
В гарній атмосфері пройшов майже час, хлопці стали нормально підхмелені. Розповідали про історії з дитинства які ще не розказували одне одному і про плани на майбутнє. Їхню розмову порушив дзвінок до Ігоря. Витерши руки він взяв телефон.
- Чорт!
Викрикнув він.
- Хто? – перелякано запитав Діма, який подумав що телефонує куратор – Та хто ж !?
- Та не парся, батя.
- Аа, то бери трубку.
Ігор почесав лоба.
- Та блін, він зрозуміє що я під градусом, а я не хочу щоб він дізнався що я п*ю, бо це почнуться нотації , під назвою «Не соромно, серед білого дня бухать!»
Зрозуміти що Ігор п*яний було не важко, адже язик в нього заплітався досить таки помітно. На екрані телефону світилось що телефонує батько, він думав відповідати чи ні і тільки вирішив відповісти, дзвінок закінчився.
- Хух, скинув. – після паузи додав – або час на прийом дзвінка скінчився. Якщо перетелефонує візьму.
Діма й Юра напівтоном почали далі обговорювати свої справи, а Ігор не випускав телефон з рук. Через хвилину він таки кинув його на диван.
- Ну не телефонує, так що можна гуляти дальші. Дім, передай пивко.
Ще хвилин десять він відчував деяку напругу, що батько зателефонує і розкусить його. Та потім все ж таки змирився, що не треба хвилюватись і спокійно почав розслаблятись.
- Хлопці – звернувся він до них – сьогодні хоч і четвер, та може вечером в клуб?
Хлопці засміялись.
- Відчуваю, завтра на парах мене не буде.
- Мене теж.
Сказав спочатку Юра, з яким солідарним виявився Дмитро. Вони цокнулись пивними пляшками і знову почали посміхатись.
Розділ 6
Взявши медичну картку чоловіка, Тамара швидко перегорнула всі сторінки і присіла. Її засмутив такий вчинок чоловіка. Впертим він ніколи не був, скоріш був добрим і веселим. А якщо між ними і виникав спір, то в більшості випадків він поступався дружині. Тамара Іванівна захотіла набрати чоловіка і висварити, та потім подумала що його це засмутить, або рознервує і оце в такому стані балакати з сином не дуже сподобається що Васі, що Ігорюші. Тому вона просто віднесла документи і поклала їх назад у шафу.
Прибирання і готування зайняло в неї ще години з дві, та потім Тамара Іванівна звільнилася і спокійно лягла на диван дивитись телевізор. В обідній час, в будній день по тв як завжди не було нічого цікавого, тому на довго ні на якому каналі вона не затримувалась. Врешті решт, виключивши телевізор їй захотілось вздрімнути. Та не вдалося, зовсім скоро зателефонував телефон. Це був Вася. «Напевно зараз з Ігорем сидять спілкуються, хоче щоб син зі мною побалакав » - подумала вона. Прийнявши виклик, голос в телефоні був не знайомий і схвильований.
Розділ 7
Василь Семенович їхав додому не в найкращому положенні духу. Все було не так як він очікував, та й з приїздом додому це не вирішиться. А що Тамарі сказати? Брехати що вони з Ігорем добре поспілкувалися? Цього він геть не хотів. Але й казати правду теж не хотілося, адже знаючи її вона впаде в істерику і образиться на Ігоря. Василь обдумував різні плани розповіді, та у всих були свої мінуси. На декілька хвилин йому все ж таки вдалося викинути думки про це зі своєї голови. Відволіктись допомогли пейзажі за вікном. І як не дивно гостра біль в грудній клітині. Біль й раніше турбувала Васю, та ця щось затягнулась, що змусило його нервувати. Потім заболіла ліва рука. Василя Семеновича вкинуло в піт і потроху почало трясти. Почало не вистачати повітря. Він був впевнений на сто відсотків що воно пройде, йому тільки сорок шість, яка смерть. Та с кожною секундою ставало гірше. Біль в грудях ставала сильнішою. Він почав задихатись, це помітила жінка яка сиділа поперед нього, повернувшись вона відразу зрозуміла що може статись біда.
- Водій, зупиніться! – крикнула вона, але він не почув – Зупиніться!!! – прокричала вона голосніше і її почали підтримувати вже інші пасажири.
Водій зупинився, взяв аптечку, вибіг з кабіни ПАЗу і через вхідні двері зайшов і почав оглядати чоловіка. Він відразу відчув що сталось щось неминуче, бо чоловік уже не кліпав очима. Міряючи пульс на сонній артерії, водій його не виявив. Розстебнувши курточку і засунувши руку під светр, він намагався відчути серцебиття, та і його не було. Водій, якому було вже десь під тридцять заплакав. Жінка теж. Інші пасажири, ледь втримали сльози. Ми українці, такий народ, що або щиро радіємо горю других людей, або щиро співчуваємо їм. Симптоми походили на те що в нього стався або інфаркт або інсульт.
- Викликали швидку? – повернувшись запитав водій у пасажирів, коли молода дівчина років двадцяти, ствердно кивнула він продовжив – з вашого дозволу я пошукаю в його карманах телефон і зателефоную комусь з близьких.
Всі промовчали, кивавши головою. Знайшовши в правому зовнішньому кармані телефон, він почав шукати в контактах рідних, натрапивши на «Кохана» по черзі з кожного його ока покотилася сльоза, та все ж водій натиснув на кнопку виклику і приложив телефон до вуха.
ID:
626691
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.12.2015 21:10:41
© дата внесення змiн: 06.12.2015 21:17:20
автор: Руслан Бродський
Вкажіть причину вашої скарги
|
