Сьогодні ти для мене ніхто,
Тебе немає в думках або в телефоні,
Тобою не пахнуть руки, щоки, шия або одяг
твоїх дотиків не знають мої долоні.
Я стерла найменші сліди тебе,
зі стін, зі спальні, зі своєї оселі,
в надії, що тебе не буде - ти не перевертатимеш мій світ шкереберть,
я позачиняла всі закапелки себе і двері...
Мовчати, жадаючи зірватись на крик - стало моєю
повсякденною звичкою,
Молитись, заливаючись слізьми кровю та кавою,
розважати себе випадковим забороненим коханням і травичкою.
І це цілком мій вибір бути загубленою
в щойно відкритому світі,
Проте не мною програмовано тебе любити,
Носити тебе в легенях, твоїй усмішці, твоїм очам радіти,
Я знатиму, хай не сьогодні, але скоро... як і куди себе діти.
