Буває так, що ідучи додому,
Полишив за спиною день турбот,
І маючи в очах страшенну втому,
Не бачиш навкруги земних красот.
Буває так, що зранку і до ночі,
Комусь щось треба, комусь щось поясни.
І вже коли зовсім немає мо́чі,
Ти вже не чуєш мелодії весни.
Буває так, що дні змінюють роки,
І світ довкола пішов у круговерть.
Але ж ти сам не робиш перші кроки,
Того й їсиш не хліб, а просто дерть.
