Настали дні надламані
розчинні
як ніби в оцет взяв і сунув язика
Я б і зарізався
та ножик перочинний
і боцман праведний не дав іще свистка
Навкруг обличчя ялові
зотлілі
і душі
мов чавунні ситі чурбани
Я б їм зрадів
якби не очі-вили
отих ссавців
що теж колись були людьми
Світанки зникли
Є лише півморок
підсвічений сльозами з-під брудних коліс
Не встиг отямитись
а вже під сорок
А я й землі не нюхав
не чіпав небес
Оце вже фарт
коли спіткає тиша
раптово серед натовпу скажених лиць
Шукаю тих
які за інших вищі
розверстим криком віщих маяків-зіниць
Страшить пітьма
що поселилась в серці
Презирство
біль
зневіра
порожнеча
сум
І в сповідь чисту лжа нахабно вдерлась
І кожна мить вбиває вічність наче струм
Спотворені жадобою і злістю
колишні Божі діти втоплені у свинстві
Ну хто вчергове їм підкине кістку?
Й коли вже боцман праведний мені присвисне
Напише світ нікчемні заповіти -
забракне всім паяцам штучних індульгенцій -
доноси
скарги
вироки і звіти
а не вірші поміж поліфоній і терцій
Кому потрібна зараз ця аскеза
коли вирує окаянна хижа смута
Поетові завжди знайдеться лезо
але навіщо – все життя і так отрута
Настали дні розіпнуті
прим’яті
І ранкам боязко вилазити з пітьми
І небом труться хмари винуваті
Крадуться тіні по землі – напевно ми
Чи гумові ці дні
а чи скляні?
То тягнуться як сон
а то кривавлять скалком
І хоч оспівуй їх
а хоч кляни
та не позбутись їх
хіба разом зі скальпом
І хтось кричить: «Така жорстка доба!» -
що аж від слини в інших обпеклася шкіра
А я стискаю кулаки – пора!
Бо наче й не безмірна моя скромна міра
Пора – це значить – не чекать свистка
а з розбігу стрибнути в стигле передчасся
Але чомусь тремтить моя рука
Від сповіді багато часу до причастя
20 березня 2013
