хочеш я тоби розкажу про ричарда? не думаю,але я все одно розкажу. у ричарда таки очи,як дви бездонни криници,яки пролягають через всю землю и через них видно космос. його голос звучить, як писня ста серен,шо збивають мореплавцив з дороги и ті розбиваються об скели, тож я боюся, шоби мене не чекала така доленька, бо я просто втрачаю над собою контроль,коли чую його голос чи смих чи навить його подих, легкий,як прохолодний весняний вітерець в жаркий день. його руки такі ніжні і водночас такі мужні і від його дотиків під шкірою проходять легкі розряди струму. а як він обіймає... це море, це океан, як прохолодна вода обіймає мою шкіру,заповнює собою кожен вигин мого тіла, здавлює, поглинає в себе, заповнює горло легені і я більше не можу дихати,не можу говорити, кричати я тону,я розчиняюся в його обіймах і немає більше нічого. нема людей,міста,планети,галактики і навіть мене самої нема...є тільки річард. я ніщо. все ніщо. тільки річард.
