у людиносвіті прийнято спокон віків вважати ся вінцем природи, хоча ми самі часом не вдаємося собі у пояснення того чому саме ми.
чи так було у нас закладено...чи так вирішили нащі пращури що як вогня чи темряви боялися світа.
хоча тут все розумно, бо людині у середі своїх же важливо бути - кимось а не чимось. як не володарем, то хоч би царем тих звірів, землі нарешті.
але мріями далеко не зайдеш, коли поряд мешкають такі самі волохаті створіння що теж мають намір не відставати а то й перевершити тебе.
звідси народжується конкуренція.
а ж головує насправді той, хто є обдарований природою для того. хто має хист. бо не можемо ми усі бути чудовими керівниками. інакше хто б тоді прибирав усе це сміття???
звісно важливо бути і не лише як а й кимось таки. але головне це діла твої. а якщо слова мають твої ціну і діють як дія а не проста порожнеча тоді тобі взагалі ціни не має. але як ведеться - такі довго не живуть. знову ж таки конкуренція!
не варто очікувати на сприяння природи, якщо ви сами як звір тільки народжений і тупий...то шкодите собі
це не лише вчинки, а й пряма антидія. бо коли вам погано. природа не буде дивитися на обставини, вона автоматично допомагає, навіть якщо ви десь у космосі чи пьяному вигарищі, то марите чимось.
бо частину неї ви маєте завжди у собі. механізми захисту у людині з самого народження працюють автономно, так щоб тримати людину у нормальному стані.оптимальному для продовження життя.
з самою природою річ є дуже проста... хоча звісно наш мозок іноді переповнений дурнотами і наївними питаннями до світу. до свідомості. А вона чомусь мовчить. ніби ми не за тою адресою звернулися.
і блукає думка по мозку та збуджує за відсутнсті свідомого, нашу уяву якщо вже та не мовчить.. а описує щось
то взертаємося до підсвідомості як до запобіжного рятівного човника.
уява як митець-початківець і починає змальовувати перші лінії.
механізм природи простий і самобутній. бо споконвічно працює як наше серце. але набагато довше.
там де людині невистачає розуму і досвіду вона проводить свою лінію, яку мозок сприймає по своєму і з того іноді робить дивні висновки. тут же митець описує що вигадалося чи привиділося.
тож робить вигляд з нерозуміння першопричини що природа не є ідеальна. а тому її конч як треба полагодити....що з того маємо зараз бачимо повселюдно.
мозок вважає з огляду на митця свого, що природу треба штучно вдосконалити.
а мозок маємо ж для того щоб спостерігаючи за природою регулювати свої життєві процеси. тож якщо ми бачимо дію природи перед собою, ми маємо передусім прислухатися до неї. як до викладання вчителя учневі і приймати як вказівку-що далі треба робити.
природа завжди підказує нам. і питання до нас-чи ми дослухаємося чи лише прикидаємося дуркуватими.
ми завжди маємо вибір - робити чи забити на те великий і пухнастий.
та природа вже не є тому винна. але регулювати буде все поступово і невпинно не дивлячись на наш "прогресс".
