Я втомилася бути ласкавою
і у вулицях, повних бруківкою,
тих принижених й вбитих буденкою,
щось шукати, що душу оживлює.
І боюся дивитись у погляди,
що мов повні трамвайні білети,
проштамповані тихими зрадами,
пороздавані без жалю і суєти.
Їх залишено у вагонах чужинцями,
на кінцевій їх збирає докупи доля,
щоб ще зранку, з іншими зорями
розпочалася їхня справжня нова історія.
Я не слухаю співу раннього,
засинаю під мелодію машинних моторів,
без чуття і слуху музикального,
створених думкою черствих професорів.
Очевидно: від липучого цього побуту,
без життєвих кров'яних імпульсів,
ми помалу стаємо роботи,
без бажань, почуттів і сенсів...
