Звичайний день простого року, всі люди йдуть до цілі, як і вчора, і ти би йшов, кудись, якби не знав…
Він надіявся про забуття, про смерть іще існуючої долі. Маленька мрія, що так і не здійснилась, плекала його душу надіями на інших. Маленькі кроки, крок, а потім біг - тепер же тільки смуток. Цей день настав, настав як і кожен рік тому і, може, ще настане на наступний.
Щорічне свято однієї людини. Він «пуп землі» і центр всіх подій, усе для нього і поклоняються йому усі. Так має бути, для усіх принаймні. Але ти є не один…Таких як ти - сотні й тисячі у день, сусід з кімнати друга має також. І тут усе без жартів-дорікань. Можливо, так воно і є як бачиш ти, але червоний колір не для всіх такий як бачиш ти. Заплутано, я знаю.
Рюкзак, маленька книжка без картинок, бейсболка на довгий рукав, джинси, кеди в стилі молодіжного паркуру, приємне личко, тільки, завжди очі опущені вниз. Він йшов повільно, а навіщо кудись спішити, коли не знаєш куди йти. Та й до кого?! До тих лінивих, безпристрасних аристократів, що мають в венах якогось кольору там кров, до вічних егоїстів та «правильних» вельмож? Голова від них вже би спухла як тільки скажуть вам: «Пардон!». Такого щастя тільки і чекати, не всі ми можем жити так. Для вільної людини, із простого роду, можливе тільки бидло і слова книжок.
Не змінювалася і подорож за всі ці роки, і люди, що ішли на зустріч теж. Ніхто із них не знав про існування неба, бо пластик у руці їм цікавіший. Не знали і про те, що знає він сам. Він швидко розгадував згадки у лиці: ось жінка думає про свою собаку, яку лишила аж до вечора саму; а от і пара молодих, що вірить в чудо маленького дитя з небес; хлопчина – він подер штанину і як герой несе портфель своєї дами серця на плечі. Ніхто із них не знає про людину, яка уже давно читає їх думки…
Весна не втішала своїми кольорами і співами пташок. Вона лише кричала про нові можливості і то не його. Жаль, що не всім хотілось того ж чого і він. Нестерпна біль його очікувала з кожним кроком. Він сам її вигадував, збільшував та заглиблювався, щоб довести себе до межі. Йому було шкода всіх, окрім себе. А навіщо жаліти кусок м’яса який мовчить, не має друзів і перечить стандартам складеного суспільства.
Він знав і цього було достатньо, щоб захотілося втекти. Але його слабка моральність сили волі і м’якість серця не дозволила зробити це радикально. Він йшов, вдивляючись в обличчя та знав, що все лиш почалось.
У світі є безліч цікавих людей які мають більш цікаві моменти життя, іноді їхнє життя і є цілим моментом для написання роману, і не в одному томі. Чого варте життя героїні Анни Кареніної з однойменної книги Льва Толстого, а дивовижна подорож Сантьяго у море – надзвичайна повість великого і дещо депресивного Ернеста Хемінгуея «Старий і море» і звичайно не забутьмо про найвеличнішу історію людства і його спасителя Ісуса. Чому не можна було писати про когось із їхнього роду? Всі слова сказані без сарказму, але про них напишуть інші, адже їх простіше прикрасити епітетами та метафорами. Розкажіть мені депресивну історію такими словами, щоб її хотілось перечитати хоча б іще раз!
Наш герой лише студент. Живе в гуртожитку із різними, дикими та нестандартними людьми. Не має супер сили і не володітиме нею у майбутньому, хоча для мене бути людиною уже у їх числі. Він не отримає листа із Хогвартса, не знайде вхід до Нарнії і не пізнає сенс життя, навіть свого. Саме тому мені і хочеться написати про нього, як і про кожного із нас.
- Куди тримаємо шлях, мій друже? - Саша мав дещо поетичну душу. Він підкорявся рамкам, що були йому задані іще з дитинства, але вміло вмів їх обходити без шкоди для свого еґо і статусу.
- Ви знаєте, у мене заняття такі ж як і в вас, чи не так?
Кілька кивків головою і сміх вирвався на волю.
Але і Саша не знав те, що переважно знають усі його друзі про нього. «Один день!» І чому всім він такий важливий?
Уроки пройшли успішно, якщо вважати за успіх його невидимість. Ніхто не привітав, бо нікому нема діла до нього, а він і не нагадував, лицемірства у світі і так багато. Перекошені обличчя, не щирий сміх, призначений щоб понизити твою самооцінку, плітки які начебто і надають тобі популярності, але надзвичайно шкодять твоїй психіці. Повезло йому жити без всіх цих прикрас людського буття.
Музика чарує своїм багатством, витонченістю та впливом на світ. Вона надихає на подвиги, вона помирає коли ти перестаєш її слухати і кожен клік на твоєму плеєрі на мить убиває одну із них, а переключивши ти воскрешаєш іншу. Вона безкінечна своїми ідеями та неочікувана від деяких людей. Музика – це твоя свобода і саме такою наш герой її уявляв. Він поглиблювався у неї з головою і п’ятками, повністю, без останку.
На своє «ідеальне» день народження він склав список пісень які мав по-часово слухати. Це, напевне, найкраща з його видуманих ідей. Виходить, що і для нього «день, коли можна все» - важливий? А так би хотілось забути про своє банальне єство.
Школа. Усе, що він бачив – ноги. Не всім цікава така річ, але для нього… Взуття, як річ, що розкриває тайну ваших почуття і настрою, дещо характеризує вас, але нажаль не розкриває душу. А чого так шукає наш герой? Він шукає відкриту, щиру і просту людину. Ви такою не являєтесь, ви носите маски, як і всі, як і я. Таку різноманітність іще пошукати треба, виглядає так, ніби ролі безкінечні і вам немає меж.
Навчання, для бездарностей, пуста трата часу, а такими є більшість членів такої організації як школа. «І серед них я мушу існувати?! Молю пощади!» Але пощада по-суті нічого не змінить. Ні кого, ні чогось і навіть тебе. Це стане банальним спрощенням твого існування і перед наступною перепоною, яка має бути більшою і складнішою, ти знов опустиш руки, помолишся й про спиш своє бажання жити. А мрії? Вони зникнуть. Як і твоє існування.
Середина дня – другий акт вистави, безнадійної та приреченої на загибель.
Стежки щось не вели додому, тому він вирішив пройтися парком, порозглядати вулички й людей: малих й великих, сумних у властному горі і безтурботно веселих. Побрів, але увечері потрібно було йти до рідних стін. Там не чекало свято і вітання, не було друзів, ні рідні. Він жив самотнім, так необхідно. Лиш так він думав, що відчує смак й красу цього світу.
Насправді всім хочеться відчути празник, веселощів через край і він також у куточках слабості власної душі має таке бажання. Як часто у фільмах чи серіалах прикольних вітають головних героїв, так і він хоче повіситись, відірватись, щоб потім у носі відрубатись, а зранку, згадавши усе оте, широко-широко усміхатись. Щоб шарики лопали, серпантин розлітався, пунш розливався по столах, щоб всі веселились, забули турботи і разом насолоджувались рідкісним моментом молодості.
Він не бачив раю, тому постарався уявити і головне створити його настільки жахливим, щоб навіть бомжі не бажали там залишитись на ніч, але можна просто сховати свою чудову місцину. Талановитим хлопцем його не назвеш, але так як він грати в хованки ніхто не зможе. Оригінальність - то його.
Мистецтво перевтілення людей вабить його очі. Як швидко міняються вирази облич за спинами інших. Чому щирість стала нашим табу? Можливо усі ідеї про щастя колись здійсняться у плоті, але іменинник … щось з ним не так. Зламалась машина або згоріла плата, заміни не було вчасно і ремонту не підлягає. Люди і їхні маски – видовище для читачів.
Замітивши один нюанс, він виявив проблему. Читати вредно для думаючої людини, художня література – зло. В словах митців описано природу почуттів, яку, у дійсності, і не існує. Так фантазія творця реалізує ідею героя, спасителя наших душ. А читачі живуть же з цим! Принаймні, так він сприймає дійсність і сліпо вірячи рядкам, шукає того ж почуття хоч і знає, що суб’єктивна реальність руйнує початкове людське світосприйняття. І помилка в тому, що він повірив, проаналізувавши – він повірив і тепер, не бачить власне щастя, навіть в манівцях.
«Тяжкий був день, хоч й не столітній, а все ж для нього не простий. Та й він пройшов, як й все від віку, рахуємо ми знов і знов. Хоч й кажуть люди, що усі вже мертві, лишились ті, що хочуть жити тут. Не знаємо причини ми напевно, та все ж лишаємося тут. І як пробитись не старались скелі, вода обрамлює їм шлях. І при кінці дороги стане: гладкою, новою і чистою немов кришталь.»
Квітень 2014-2015
ID:
576663
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.04.2015 00:59:26
© дата внесення змiн: 24.04.2015 00:59:26
автор: Sam Holgon
Вкажіть причину вашої скарги
|
