Заплітає дівка косу, у віконце вигляда.
Бачить, парубок високий ходить, носа задира.
"Що ти ходиш, що ти бродиш біля хати у дверей?
Та, ще й носом своїм водиш, а ну геть з моїх очей."
"Та чи дівка ти сказилась? Мила й люба ти моя.
Серденько до тебе лине, наче пісня солов'я."
"Краще йди ти хлопець звідси, бо покличу матінку.
Вкорочу тобі я носа, тоді прийму сватоньку"
Лише дівка відвернулась, а він стукає в вікно.
"Я приніс тобі сокиру, носа вкороти мого!"
"Ой, ти парубок гарненький, краще носа не знайти!
Кинь сокиру, йди до неньки, нас вона благословить."
