Я плакала з дощем в цю ніч.
Доля знов мене на витримку перевіря.
Я буду сильна!
Все пройду!
Буду плакать в тиші наодинці.
За всі мої 15 ніхто не бачив моїх сліз.
Завжди весела і усміхненая я.
За всі мої 15 я нікому не розповідала
про печалі на душі.
Сама з собою розмовляла, давала раду -
все сама!
Нема тієї людини, якій би я все довіряла.
Кричу про себе в тиші.
Дивлюсь на світ -
який не пізнаний він нами.
Готує нам пригоду кожен день.
Хто витримає - все пройде!
Хто зломиться - впаде!
Чи я пройду?....
Боги прридумали біду, гріхи, спокуту і печалі.
Хто витримає - виживе!
Хто зломиться - помре!
А я пройду із гордо піднятою головою!
"Давай,Господь, випробування - все пройду!
Поплачу - витру сльози - далі піду!"
Я смерть не боюсь. Вона, прийде коли буде потрібно.
Пройду усі випробування: біди, жах і страх,
і пекло, й муки, смерті, лиха -
ВСЕ ПРОЙДУ!
Хоч і сама, та з вірою у себе,
і цілим світом у душі!
Вітри, морози, сніг - морозять тіло, а не душу.
Спокутуя гріхи - не стану на коліна.
Для мене Господа нема...
мені дуже боляче читати Ваш вірш...навіщо спокутувати гріхи ,якщо не ставати на коліна ,якщо не вірить в Бога???значить і гріхів ,як таких немає і душа -це теж може вигадка?
