Гноми перша і друга
Мовив отак
про Гуньє Чана мудрець:
- При́кладний суджений!
в’язаний чорним ретяззям
хоч і бував,
та без вини потерпав.
Обмудрувавши, він,
доньку пошлюбив із Чаном.
Розміркував
так про Нан Жуня мудрець:
- Небезкорисний він
в краї, де Путь урядує.
Втрачено Путь -
ловко уникне покар.
Й змовив Нань Жуневі
брата старішого доньку.
Гнома третя
Славний Цзи Цян -
муж благородний! Бо ж Лу -
царство шляхетчини,
звідти й достоїнств надбанок.
Гнома четверта
Сутність свою
багнучи взнати, Цзи Гун
спрошував мудрого:
- Вчителю, хто я насправді?
Ти - мов скудель, -
мовлено. - Як то - скудель? -
Цзи перепитував.
- Банька офірна коштовна.
Гнома п'ята
Хтось обронив:
- Юн, хоч і людинолюб,
та не проречистий.
Мудрий на те зауважив:
- Нащо йому
пишне вітійство далось?
Гостроязикого
часто ненавидять люди.
Я не скажу
він чоловічний, чи ні,
лиш переконаний -
зайве йому красномовство.
Гнома шоста
Ци Дяо Кай,
кого до служби схиляв
мудрий, відмовлював:
- Я не упевнений в тому,
що ізмудрів
й справлюся з ділом значним.
Був задоволений
словом розважливим вчитель.
Гнома сьома
Мудрий сказав:
- Путь і учення моє
не вкоріняються.
Зійду, мабуть, на плота я
та й попливу
річкою в море. А хто ж
супроводжатиме
вчителя? Ю, безперечно.
Вчувши таке,
втішився зело Цзи Лу.
Вчитель продовжував
звільна між тим промовляти:
- Мовить про Ю:
переважає мене
він у хоробрості.
Шкода лиш - лісу не знайде,
щоби того
побудувати плота:
тямки не вистачить,
зваги не завжди достатньо.
Гнома восьма
Якось спитав
мудрого вой Мен У Бо:
-Людинолюбністю
Ю володіє шляхетний?
Мовив мудрець:
- Те невідомо мені.
Та перепитував
вдруге У Бо войовитий.
Так відказав
вчитель: - Спроможний Цзи Лу
воєначальником
стати в могутній державі,
де бойових
тисячі є колісниць.
Та чи держиться він
людськості – того не знаю.
Питано ще:
- Мудрий, що скажеш про Цю?
- Можна призначити
Цю управителем селищ
з тисяч дворів,
старшинувати подвір’ям
роду князівського
де колісниць пребагато.
Та чи людний
Цю – не відомо мені.
Втретє питалося:
-Чи - притаманна гуманність?
Знаю, що Чи
може посланців прийнять,
перепоясаний
стоячи біля престолу.
Твердити все ж
він милосердий чи ні
я не наважуся:
відати того не можу.
Гнома дев'ята
Спрошував так
вчитель Цзи Гуна: - Скажи,
хто кебетливіший –
ти чи Хуей? І озвався
щирий Цзи Гун:
- Чи ж обісмілиться Цзи
рівним Хуеєві
зватися: єдне почувши,
десять речей
урозуміє Хуей.
Я ж, як почую що -
кроки на два обміркую.
Мудрий відрік:
- Так, ти – не рівня йому.
З ним порівнятися
з нас ні один не зуміє.
Гнома десята
Учень Цзай Юй
спав серед білого дня.
Вчитель відзначував:
- Класти різьбу неможливо
на трухляку;
висохлий тиньк з кізяків
вже не розгладити.
Юєві пощо картання?
Потім додав
мудрий: - Спочатку людей
слухав я, вірячи
в те, що проречене - сповнять.
Нині – не так:
слухаю й далі дивлюсь,
чи ж поробилося?
Так я змінивсь через Юя.
Гнома одинадцята
Вчитель сказав:
- Муж непохитний мені
ще не зустрінувся.
- Ондо Шень Чен, - хтось промовив.
Мудрий відрік:
- Не подолає Шень Чен
й власні пожадання.
Де ж йому бути несхитним?
Гнома дванадцята
Мовив Цзи Гун:
- Чого не хочу собі
разу отримати
я від людей, - те волів би
я не робить
людям і сам. І сказав
вчитель: - Досяжна річ,
Ци. Та проте – не для тебе.
Гнома тринадцята
Мовив Цзи Гун:
-Знані труди мудреця,
прецінь незвідані
слово про Путь та Праматір.
Гнома чотирнадцята
Цзи хвилювавсь,
що не поспіє здійснить
навід учителя,
перш, ніж подальше почує.
Гнома п'ятнадцята
Відав Цзи Гун:
- Чом Кун Вень Цзи нарекли
«Вень», чи «Просвітником»?
Вчитель відказував: - Був він
мислю швидкий,
вчитись любив, не стидавсь
радитись з нижчими.
Тому і зветься - «Просвітник».
Гнома шістнадцята
Вчитель казав
так про Цзи Чана, що він
муж благородніший
й має чотири чесноти:
себе держить
завше з достоїнством він;
предобросовісно
старшим слугує й поштиво;
є для людей
щедрим дбайливцем, народ
по справедливості
шле на суспільні роботи.
Гнома сімнадцята
Мудрий рече:
Ось Янь Пінь Чжун
істинну ґречність являв:
був обіхідливим
навіть до давнішніх друзів.
Гнома вісімнадцята
Мудрий рече:
В князівстві Лу
Цзан, що Просвітником звавсь,
в домі утримував
для ворожінь черепаху.
Розмалював
засклепи горами він,
повицяцьковував
присохи геть осокою,
щоби вона
наче удома була -
вельми почитував.
Мовити: де в нього розум?
Гнома дев'ятнадцята
Вчителя так
учень Цзи Чжан запитав:
- Був удостоєний
радника місця три рази
знаний Цзи Вень
й радощів не проявляв;
місце утративши,
тричі не виказав ремства;
передавав
небезпремінно діла
дальшому раднику.
Що ж той Цзи Вень за людина?
Мудрий відрік:
- Відданий громадянин.
Учень допитував:
- Може Цзи Вень - чоловічний?
Вчитель сказав:
- Знати не можу того:
з того, що мовлено,
людинолюбства не слідно.
Знову питавсь
вчителя учень Цзи Чжан:
- Смути часиною,
як умертвив самовладця
князівства Ци
княжий сановник Цуй Цзи,
Чень Одукований,
що десятьма четвернями
там володів,
кинув маєтність і пост -
від беззаконності
в князівства інші подався.
Кажуть проте –
блага він довго шукав:
прийде у князівство
трохи розглядиться й каже:
- Точно такі
наче сановник Цуй Цзи,
тут управителі, -
й землі непевні покине.
В інші краї
прийде і виснує теж:
- Люди тутешнії
також Цуй Цзи не добріші.
Що за один,
вчителю, той Чень Вень Цзи?
- То – бездоганніший, -
мудрий відказував учню.
- А чи людний?
учень Цзи Чжан запитав.
- Того не відаю,
начеб про людськість не йшлося…
Гнома двадцята
Муж Цзі Вень Цзи
надто обачливим був:
тричі обмислював,
потім за справу приймався.
Взнавши про те,
- Зайве! – учитель сказав, -
вадять мудрації!
Двічі обдумати досить.
Гнома двадцять перша
Мудрий рече:
Був Нінь У Цзи
мудрим, як Вей процвіла,
Путь наглядаючи.
Та, як держатись сумління
Кинув Чжен Гун,
й безлад в державі настав,
то перекинувся
в дурника Нінь Войовитий.
Можемо ми
мірятись мудрістю з ним,
глупства ж премудрого
нам не утнути нізащо.
Гнома двадцять друга
Будучи в Чень,
вигукнув вчитель: - До Лу!
Вернемось, вернемось!
Чутно: нездержними стали
учні мої,
бутні, недбахи: хоча
ззовні освічені,
межі собі не поставлять.
Гнома двадцять третя
Мудрий рече:
Знатні брати -
принци Бо І та Шу Ци -
зла не трималися,
тож не зазнали й докорів.
Гнома двадцять четверта
Мудрий рече:
Хто говорив,
Про Вей Шен Гао, що той
зовсім безхитрісний?
Оцту питав в нього хтось-то:
навіть і тут
він не зізнавсь, що нема -
взявши сусідівський,
зичений дав, наче власний.
Гнома двадцять п'ята
Мудрий рече:
Викрутна річ,
вчинки і лоск показні,
низькопоклонництво -
цим Цзо Цю Мінь варувався.
Також і я
цих устидаюсь речей.
З тими дружитися,
кого ненавидиш тайно,
крити злобу, -
тим гидував Цзо Цю Мінь.
Також огидливим
це і мені видається.
Гнома двадцять шоста
Якось були
учні Цзи Луй й Янь Юань
поруч з учителем.
Той запросив до розмови
й пропонував:
- Чом не повідати нам,
чого бажається?
Мовив Цзи Лу: - Я бажав би,
маючи все:
коней, коляску, вбрання
з хутра найлегшого,
з друзями це поділяти;
ну а якщо,
зносяться речі мої –
не побиватися.
Мова була Янь Юаня:
- Я би волів
здержаним бути: трудом
не похвалятися,
власні заслуги – скривати.
Мовив Цзи Лу:
- Бажано знати і нам
вчителя чаяння.
Мовив учитель: - Бажаю,
щоби жили
в благополуччі вітці,
друзі – в душевності,
вдячно велися молодші.
Гнома двадцять сьома
Скрушно гукнув
вчитель: - До краю дійшло!
Жоден не зможеться
власний огріх осудити!
Гнома двадцять восьма
Мудрий рече:
В кожнім селі -
й там, де лиш десять домів -
гідні віднайдуться:
ті, хто мені не уступить
у прямоті,
вірності. Та ні один
з Цю не зрівняється
в прагненні до научення.
Вільний віршований переклад з декількох підрядників та перекладів на російську. Оригінал: http://www.confucius.org/lunyu/langr.htm
ID:
533253
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 29.10.2014 11:22:09
© дата внесення змiн: 29.10.2014 11:36:53
автор: Еkатерина
Вкажіть причину вашої скарги
|
