Лунь Юй. Гунье Чан. Глава П'ята

[b]Гноми  перша  і  друга[/b]

Мовив  отак  
про  Гуньє  Чана  мудрець:
-  При́кладний  суджений!
в’язаний  чорним  ретяззям
хоч  і  бував,
та  без  вини  потерпав.  
Обмудрувавши,  він,
доньку  пошлюбив  із  Чаном.

Розміркував
так  про  Нан  Жуня  мудрець:
-  Небезкорисний  він
в  краї,  де  Путь  урядує.
Втрачено  Путь  -
ловко  уникне  покар.
Й  змовив  Нань  Жуневі
брата  старішого  доньку.

[b]Гнома  третя[/b]

Славний  Цзи  Цян  -
муж  благородний!  Бо  ж  Лу  -
царство  шляхетчини,
звідти  й  достоїнств  надбанок.

[b]Гнома  четверта[/b]

Сутність  свою
багнучи  взнати,  Цзи  Гун
спрошував  мудрого:
-  Вчителю,  хто  я  насправді?
Ти  -  мов  скудель,  -
мовлено.  -  Як  то  -  скудель?  -
Цзи  перепитував.
-  Банька  офірна  коштовна.

[b]Гнома  п'ята[/b]

Хтось  обронив:
-  Юн,  хоч  і  людинолюб,
та  не  проречистий.
Мудрий  на  те  зауважив:
-  Нащо  йому
пишне  вітійство  далось?
Гостроязикого
часто  ненавидять  люди.
Я  не  скажу
він  чоловічний,  чи  ні,
лиш  переконаний  -
зайве  йому  красномовство.

[b]Гнома  шоста[/b]

Ци  Дяо  Кай,
кого  до  служби  схиляв
мудрий,  відмовлював:
-  Я  не  упевнений  в  тому,
що  ізмудрів
й  справлюся  з  ділом  значним.
Був  задоволений
словом  розважливим  вчитель.

[b]Гнома  сьома[/b]

Мудрий  сказав:
-  Путь  і  учення  моє
не  вкоріняються.
Зійду,  мабуть,  на  плота  я
та  й  попливу
річкою  в  море.  А  хто  ж
супроводжатиме
вчителя?  Ю,  безперечно.
Вчувши  таке,
втішився  зело  Цзи  Лу.
Вчитель  продовжував
звільна  між  тим  промовляти:
-  Мовить  про  Ю:
переважає  мене
він  у  хоробрості.
Шкода  лиш  -  лісу  не  знайде,
щоби  того
побудувати  плота:
тямки  не  вистачить,
зваги  не  завжди  достатньо.

[b]Гнома  восьма[/b]

Якось  спитав
мудрого  вой  Мен  У  Бо:
-Людинолюбністю
Ю  володіє  шляхетний?
Мовив  мудрець:
-  Те  невідомо  мені.
Та  перепитував
вдруге  У  Бо  войовитий.
Так  відказав
вчитель:  -  Спроможний  Цзи  Лу
воєначальником
стати  в  могутній  державі,
де  бойових
тисячі  є  колісниць.
Та  чи  держиться  він
людськості  –  того  не  знаю.
Питано  ще:
-  Мудрий,  що  скажеш  про  Цю?
-  Можна  призначити
Цю  управителем  селищ
з  тисяч  дворів,
старшинувати  подвір’ям
роду  князівського
де  колісниць  пребагато.
Та  чи  людний
Цю  –  не  відомо  мені.
Втретє  питалося:
-Чи  -  притаманна  гуманність?
Знаю,  що  Чи
може  посланців  прийнять,  
перепоясаний
стоячи  біля  престолу.
Твердити  все  ж
він  милосердий  чи  ні
я  не  наважуся:
відати  того  не  можу.

[b]Гнома  дев'ята[/b]

Спрошував  так
вчитель  Цзи  Гуна:  -  Скажи,
хто  кебетливіший  –
ти  чи  Хуей?  І  озвався
щирий  Цзи  Гун:
-  Чи  ж  обісмілиться  Цзи
рівним  Хуеєві
зватися:  єдне  почувши,
десять  речей
урозуміє  Хуей.
Я  ж,  як  почую  що  -
кроки  на  два  обміркую.
Мудрий  відрік:
-  Так,  ти  –  не  рівня  йому.
З  ним  порівнятися
з  нас  ні  один  не  зуміє.

[b]Гнома  десята[/b]

Учень  Цзай  Юй
спав  серед  білого  дня.
Вчитель  відзначував:
-  Класти  різьбу  неможливо
на  трухляку;
висохлий  тиньк  з  кізяків    
вже  не  розгладити.
Юєві  пощо  картання?
Потім  додав
мудрий:  -  Спочатку  людей
слухав  я,  вірячи
в  те,  що  проречене  -  сповнять.
Нині  –  не  так:
слухаю  й  далі  дивлюсь,
чи  ж  поробилося?
Так  я  змінивсь  через  Юя.

[b]Гнома  одинадцята[/b]

Вчитель  сказав:
-  Муж  непохитний  мені
ще  не  зустрінувся.
-  Ондо  Шень  Чен,  -  хтось  промовив.
Мудрий  відрік:
-  Не  подолає  Шень  Чен
й  власні  пожадання.
Де  ж  йому  бути  несхитним?

[b]Гнома  дванадцята[/b]

Мовив  Цзи  Гун:
-  Чого  не  хочу  собі
разу  отримати
я  від  людей,  -  те  волів  би
я  не  робить
людям  і  сам.  І  сказав
вчитель:  -  Досяжна  річ,
Ци.  Та  проте  –  не  для  тебе.

[b]Гнома  тринадцята[/b]

Мовив  Цзи  Гун:
-Знані  труди  мудреця,
прецінь  незвідані
слово  про  Путь  та  Праматір.

[b]Гнома  чотирнадцята[/b]

Цзи  хвилювавсь,
що  не  поспіє  здійснить
навід  учителя,
перш,  ніж  подальше  почує.

[b]Гнома  п'ятнадцята[/b]

Відав  Цзи  Гун:
-  Чом  Кун  Вень  Цзи  нарекли
«Вень»,  чи  «Просвітником»?
Вчитель  відказував:  -  Був  він
мислю  швидкий,
вчитись  любив,  не  стидавсь
радитись  з  нижчими.
Тому  і  зветься  -  «Просвітник».

[b]Гнома  шістнадцята[/b]

Вчитель  казав
так  про  Цзи  Чана,  що  він
муж  благородніший
й  має  чотири  чесноти:
себе  держить
завше  з  достоїнством  він;
предобросовісно
старшим  слугує  й  поштиво;
є  для  людей
щедрим  дбайливцем,  народ  
по  справедливості
шле  на  суспільні  роботи.

[b]Гнома  сімнадцята[/b]

Мудрий  рече:

Ось  Янь  Пінь  Чжун
істинну  ґречність  являв:
був  обіхідливим
навіть  до  давнішніх  друзів.

[b]Гнома  вісімнадцята[/b]

Мудрий  рече:

В  князівстві  Лу
Цзан,  що  Просвітником  звавсь,
в  домі  утримував
для  ворожінь  черепаху.
Розмалював
засклепи  горами  він,
повицяцьковував
присохи    геть  осокою,
щоби  вона
наче  удома  була  -
вельми  почитував.
Мовити:  де  в  нього  розум?

[b]Гнома  дев'ятнадцята[/b]

Вчителя  так
учень  Цзи  Чжан  запитав:
-  Був  удостоєний
радника  місця  три  рази
знаний  Цзи  Вень
й  радощів  не  проявляв;
місце  утративши,
тричі  не  виказав  ремства;
передавав
небезпремінно  діла
дальшому  раднику.
Що  ж  той  Цзи  Вень  за  людина?

Мудрий  відрік:
-  Відданий  громадянин.
Учень  допитував:
-  Може  Цзи  Вень  -  чоловічний?
Вчитель  сказав:
-  Знати  не  можу  того:
з  того,  що  мовлено,
людинолюбства  не  слідно.

Знову  питавсь
вчителя  учень  Цзи  Чжан:
-  Смути  часиною,
як  умертвив  самовладця
князівства  Ци
княжий  сановник  Цуй  Цзи,
Чень  Одукований,
що  десятьма  четвернями
там  володів,
кинув  маєтність  і  пост  -
від  беззаконності
в  князівства  інші  подався.
Кажуть  проте  –
блага  він  довго  шукав:
прийде  у  князівство
трохи  розглядиться  й  каже:
-  Точно  такі
наче  сановник  Цуй  Цзи,
тут  управителі,  -
й  землі  непевні  покине.
В  інші  краї
прийде  і  виснує  теж:
-  Люди  тутешнії
також  Цуй  Цзи  не  добріші.
Що  за  один,
вчителю,  той  Чень  Вень  Цзи?
-  То  –  бездоганніший,  -
мудрий  відказував  учню.
-  А  чи  людний?
учень  Цзи  Чжан  запитав.
-  Того  не  відаю,
начеб  про  людськість  не  йшлося…

[b]Гнома  двадцята[/b]

Муж  Цзі  Вень  Цзи
надто  обачливим  був:
тричі  обмислював,
потім  за  справу  приймався.
Взнавши  про  те,  
-  Зайве!  –  учитель  сказав,  -
вадять  мудрації!
Двічі  обдумати  досить.

[b]Гнома  двадцять  перша[/b]

Мудрий  рече:

Був  Нінь  У  Цзи
мудрим,  як  Вей  процвіла,
Путь  наглядаючи.
Та,  як  держатись  сумління  
Кинув  Чжен  Гун,
й  безлад  в  державі  настав,
то  перекинувся
в  дурника  Нінь  Войовитий.
Можемо  ми
мірятись  мудрістю  з  ним,
глупства  ж  премудрого
нам  не  утнути  нізащо.

[b]Гнома  двадцять  друга[/b]

Будучи  в  Чень,
вигукнув  вчитель:  -  До  Лу!
Вернемось,  вернемось!
Чутно:  нездержними  стали
учні  мої,
бутні,  недбахи:  хоча
ззовні  освічені,
межі  собі  не  поставлять.

[b]Гнома  двадцять  третя[/b]

Мудрий  рече:

Знатні  брати  -
принци  Бо  І  та  Шу  Ци  -
зла  не  трималися,
тож  не  зазнали  й  докорів.

[b]
Гнома  двадцять  четверта[/b]

Мудрий  рече:

Хто  говорив,
Про  Вей  Шен  Гао,  що  той
зовсім  безхитрісний?
Оцту  питав  в  нього  хтось-то:
навіть  і  тут
він  не  зізнавсь,  що  нема  -
взявши  сусідівський,
зичений  дав,  наче  власний.  

[b]Гнома  двадцять  п'ята[/b]

Мудрий  рече:

Викрутна  річ,
вчинки  і  лоск  показні,
низькопоклонництво  -
цим  Цзо  Цю  Мінь  варувався.
Також  і  я
цих  устидаюсь  речей.
З  тими  дружитися,
кого  ненавидиш  тайно,
крити  злобу,  -
тим  гидував  Цзо  Цю  Мінь.
Також  огидливим
це  і  мені  видається.

[b]Гнома  двадцять  шоста[/b]

Якось  були
учні  Цзи  Луй  й  Янь  Юань
поруч  з  учителем.
Той  запросив  до  розмови
й  пропонував:
-  Чом  не  повідати  нам,  
чого  бажається?
Мовив  Цзи  Лу:  -  Я  бажав  би,
маючи  все:
коней,  коляску,  вбрання
з  хутра  найлегшого,
з  друзями  це  поділяти;
ну  а  якщо,
зносяться  речі  мої  –
не  побиватися.  
Мова  була  Янь  Юаня:
-  Я  би  волів
здержаним  бути:  трудом
не  похвалятися,
власні  заслуги  –  скривати.
Мовив  Цзи  Лу:
-  Бажано  знати  і  нам
вчителя  чаяння.
Мовив  учитель:  -  Бажаю,
щоби  жили
в  благополуччі  вітці,
друзі  –  в  душевності,
вдячно  велися  молодші.

[b]Гнома  двадцять  сьома[/b]

Скрушно  гукнув
вчитель:  -  До  краю  дійшло!
Жоден  не  зможеться
власний  огріх  осудити!

[b]Гнома  двадцять  восьма[/b]

Мудрий  рече:

В  кожнім  селі  -
й  там,  де  лиш  десять  домів  -
гідні  віднайдуться:
ті,  хто  мені  не  уступить
у  прямоті,
вірності.  Та  ні  один
з  Цю  не  зрівняється
в  прагненні  до  научення.

Вільний  віршований  переклад  з  декількох  підрядників  та  перекладів  на  російську.  Оригінал:  http://www.confucius.org/lunyu/langr.htm

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533253
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2014
автор: Еkатерина