Цей вечір притулиться тихо до серця, до мого…
Порушить молитвою душу. І брак доброти
Заповнить словами, сльозами і поглядом Бога,
Який десь у вікнах осінніх надворі притих.
Він все розуміє і плаче. Надміру любові
Несе в своїх грудях крізь вітер, епохи і нас…
Крізь всі лицемірства, політики й змови.
Коли навіть ближній, як Каїн, оману припас
Й відточує ножик об совість. І вкотре втрачає
Подобу і світло. Та осінь до ранку мине,
Вмиратиме листя у місті… А це означає -
Війна вже позаду і Бог не лишає мене.
